Page 721 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

планували використати її з власною метою: «Ми можемо й мусимо посіяти на
українських землях нелегальні відділи ОУН, яких завданням було б підсилюва-
ти невдоволення та ненависть до займанця, держати маси в стані революційного
кипіння..., поглиблювати революційні настрої тих мас. Ми мусимо виховати про-
відників української революції..., які, коли прийде час почати повстання, вміли б
154
зразу теж і організаційно охопити ті маси і повести їх до перемоги» , — наголо-
шував Євген Коновалець.
Конференція Проводу ОУН у Берліні (3—6 червня 1933 р.) вирішила змі-
нити тактику експропріацій та індивідуального терору на користь масових акцій
бойкоту та пропагандистсько-просвітницької роботи. Програма С. Бандери, об-
раного головою Крайової екзекутиви, унаочнювала перегляд концепції перма-
нентної революції. Однією з перших стала шкільна акція 1933 р., що мала пере-
шкодити святкуванню 15-річчя польського повстання українськими школярами
і врешті переросла в кількамісячні протести з вимогами забезпечення україн-
ської освіти, що супроводжувалися знищенням польських символів у навчальних
закладах.
Тим часом подальша радикалізація української молоді спричинила розкол у
середовищі ОУН. ОУН(м) на чолі з поміркованим А. Мельником та ОУН(б),
керована С. Бандерою, уособлювали дихотомію передвоєнного світу: перша
згодом відкрито співробітничала з окупаційними військами, друга, зрозумів-
ши справжні наміри нацистів, перейшла в підпілля, обравши звичну стратегію
диверсій та партизанки, створивши так звані похідні групи і розбудовуючи під-
пільні національно-державні структури в населених пунктах, зайнятих німець-
кими військами, формуючи повстанську армію та закладаючи матеріальну базу
її діяльності; перша вдавалася до історіософських та теоретичних узагальнень,
друга діє во реагувала на поточний політичний порядок денний в контексті очі-
куваної вій ни між Німеччиною та СРСР . Однак розкол у середовищі свідомих
155
українців об’єктивно грав на руку як нацистському режиму, так і СРСР, роблячи
Україну та її народ уразливими щодо націонал-соціалістичного та комунобільшо-
вицького експансіонізмів і перетворюючи на смертельних ворогів обох.
Організаційне об’єднання націоналістичних організацій відбулося в 1929 р.
на основі широкої еклектичної програми, покликаної задовільнити всіх. Через
це, як цілком слушно зазначав Георгій Касьянов, «процес ідеологічного «дозрі-
вання» тривав аж до кінця 1930-х років на фоні справжнього тріумфу тоталі-
тарних режимів і рухів у Європі, поступового погіршення українсько-польських
відносин у Західній Україні і посилення тиску на українське суспільство, ката-
строфічних для українців подій у Радянській Україні. Усе це не могло не позначи-
тися на ідеології ОУН, не кажучи вже про її тактику та зовнішньополітичну орі-

154 Революційна тактика українського націоналізму. Розбудова Нації. 1930. Ч. 1—2. С. 108.
155 Коваль М.В. ОУН-УПА: між «третім рейхом» і сталінським тоталітаризмом. Укра-
їнський історичний журнал. 1994. № 2—3. С. 96. URL: http://history.org.ua/JournALL/
journal/1994/2/9.pdf (дата звернення: 20.11.2020).
595