Page 716 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

сійську назву «Малоросія», за ввесь 20-ти річний період перебування Західної
139
України під Польщею не приведено назви “український”» .
Український націоналізм був, власне, віддзеркаленням процесу осмислення
українського питання повоєнною Євразією, однією з відповідей на нього і вре-
шті — шляхом самоосмислення нації. Тим більше, що в СРСР, який став міс-
цем проживання найчисленнішої української громади, це самоосмислення вже
на межі 1920—1930-х років стало неможливим поза рамками сталінської ідео-
логеми радянської сім’ї братніх народів. В цих умовах український націоналізм
перетворився на політичний інструмент повсякчасного «будіння», однаково ак-
туальний по всі сторони радянського кордону. З памфлетів М. Хвильового зро-
зуміло, що не лише він знав твори Д. Донцова, якого назвав «найрозумнішим і
140
найпослідовнішим серед українських фашистів» .
Дмитро Донцов двічі заарештовувався за політичну діяльність, закінчив
Віденський університет і згодом став відомим у середовищі соціалістів завдяки
галицьким газетам та «Літературно-науковому віснику» (редагованому Ми-
хайлом Грушевським), московському часопису «Украинская жизнь» (редак-
тор — Симон Петлюра) та київському журналу «Дзвін» (редактор — Дмитро
Антонович). На 1912 р. припав його розрив з марксистською ідеологією (мані-
фестований у статті «Модерне москвофільство»). Від 1913 р. Д. Донцов актив-
но просуває ідею створення української держави під німецьким протекторатом
(її він дотримуватиметься до 1944 р.) та закликає орієнтуватися на Європу. На
початку Першої світової війни очолює Спілку визволення України (СВУ). По-
вернувшись до України, спочатку в лавах Української демократичної партії (піз-
ніше — Українська демократично-хліборобська партія), що стала політичним
інструментом майбутнього гетьмана, потім — керуючи пресово-інформаційним
відділом місії УНР у Швейцарії, він, власне, намагався реалізувати ідеї, проголо-
шені згодом в одній з трьох центральних своїх праць — «Підстави нашої політи-
ки» (1921), яку, за словами Є. Маланюка, багато хто вважав «якщо не євангелією
покоління», то «однією з небагатьох книг, які стали на межі нової епохи» в по-
літичній і культурній історії України . Логіка міркувань Д. Донцова була такою:
141
Перша світова війна і подальші події — «великий конфлікт двох цивілізацій,
двох політичних, соціяльних і культурно-релігійних ідеалів, конфлікт Европа —
Росія»; «ідеологія так московського комунізму, як і царату, це тільки різні фор-
ми одної і тої самої суті, одного й того самого з’явища загальнішого характеру, що
не є нічим іншим, як воюючим з Заходом московським месіянством»; у цьому
142
конфлікті Москва, свідомо чи несвідомо, бачить себе «авангардом Азії» . Тож
139 Цит. за: Вялова Ю. Леон Василевський (1870—1936): постать політика... С. 153.
(Кедрин І. Життя — події — люди. Спомини і коментарі. Нью-Йорк, 1976. С. 247—248.)
140 Хвильовий М. Апологети писаризму (До проблем культурної революції). Твори: у 2 т.
Т. 2. Київ: Дніпро, 1990. С. 515.
141 Маланюк Є. Дмитро Донцов. Книга спостережень. Проза. Т. 2. Торонто: Гомін Укра-
їни, 1966. С. 376.
142 Донцов Д. Підстави нашої політики. Нью-Йорк, 1957. С. 9, 11—12, 16.
590