Page 715 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

знаряддя модернізації молодих європейських націй. Однак вирок історії щодо
країн, які зробили ставку на політику обмеження прав національних меншин, був
доволі суворим. Вони виявилися безпорадними перед нацистською ідеологіч-
ною та військовою навалою і цілком закономірно у повоєнну добу були перефор-
матовані на інших засадах. Ці країни просто не було кому захищати: їхні уряди та
нав’язана ними політика були чужими значній більшості громадян.
Отже, становлення низки модерних європейських націй відбувалося в умо-
вах розділеності та конкуренції альтернативних моделей модернізації. Такий
шлях був властивий не лише українцям, а й білорусам, так само поділеним, що-
правда між меншою кількістю державних проєктів.
І тим, й іншим російський дискурс найчастіше закидає «вигаданість» чи
то поляками, чи то німцями. Як цілком слушно зауважує Максим Саморуков,
«це звинувачення, з одного боку, справедливе, а з іншого — позбавлене сенсу,
138
тому що вигадані були всі нації — просто в різний час і за різних обставин» .
Безперечно, в основі кожного процесу націєтворення перебуває універсальний
принцип самоусвідомлення та формулювання національної ідеї. Кінцевою ме-
тою кожної національної мобілізації є створення власного державного проєкту,
що спроможний гарантувати оптимальні умови збереження та розвитку автен-
тичного етнокультурного організму. Успішність її досягнення визначається на-
явністю націєтворчого потенціалу. Безліч етнічних груп не вийшли за формат
регіональних субетносів саме через його відсутність.
Варто наголосити: формування націоналістичних дискурсів молодих націй
Європи не було історичною випадковістю — вони поставали як антитези ро-
сійського, польського, румунського, німецького, чеського, угорського тощо на-
ціональних наративів, впливаючи на ключові засади національної ідентичності.
Відсутність зовнішнього ворога, універсального Іншого в міжвоєнну добу при-
зводила до притлумлення життєвої сили нації.
Дію механізму національного приниження відносно Галичини чи не най-
більш проникливо показав Іван Кедрин-Рудницький: «Польські державні кола і
польська преса раз у раз говорили про «співжиття», про «вспулжицє», але на-
справді створювали воєнну атмосферу і продовжували стан війни з 1918 року…
вулиці Львова названо ненависними для українців назвами («Львівські дзєці»,
«Орльонт», «Мончинського» й ін.), вічні паради й маніфестації на честь пере-
моги над українцями — на очах українців, в українському краю, у частині дер-
жави, яку українці замешкували віками компактною більшістю. Край названо
образливою для українців абсурдною назвою «Малопольща», наслідуючи ро-

138 Саморуков М. Кто и когда придумал белорусов. Рецензия на книгу «Взлет и падение
белорусского национализма». Московский Карнеги центр. 2020. 20 мая. URL: https://carnegie.
ru/commentary/81819?fbclid=IwAR28I0UF7_wIpei6J9nt-Yb5lj_-2Z91eqcQthFYcOPVxq-
7SLxym8zpyrg (дата звернення: 20.11.2020).
589