Page 718 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

ний і доповнений організаційними моментами, став ідеологічною основою ді-
яльності ОУН. Кваліфікований сучасними дослідниками як протофашизм без-
державної нації, він інтегрував різні політичні доктрини та філософські напрями,
копіюючи успішний, як вважалося тоді, досвід Італії та Німеччини. Як і більшість
інтелектуальних побудов того часу, концепція Д. Донцова мала всі шанси зали-
шитися незатребуваним плодом людського розуму, якби не народився соціаль-
ний феномен, що взяв її на озброєння. І він таки народився. Його повитухою
стала асиміляційна політика ІІ Речі Посполитої, що перетворила себе на універ-
сального Іншого української недержавної нації.
Створена в лютому 1929 р. Організація українських націоналістів (ОУН) ста-
ла плоттю, яку донцовський «чинний націоналізм» наповнив духом. Події того
часу М. Шкандрій описав так: «На кінець літературної дискусії, слідом за явним
провалом радянської політики й у фарватері посилення правих течій в Европі, укра-
їнські інтегральні націоналісти 1929 р. почувалися достатньо впевнено, щоб ство-
рити власну політичну партію — Організацію українських націоналістів (ОУН).
Основою такої політичної консолідації стали ідеологічна поразка та політичний
занепад інших тенденцій. Інтегральні націоналісти успішно реабілітували проза-
хідні орієнтації Петлюри (у його випадку це була проантантівська й пропольська
політика), маргіналізували українську соціялістську еміграцію, підготували ґрунт
146
для співпраці з правими експансіоністськими режимами в Европі» .
Вихід із замкненого кола історичних обставин вони вбачали в національній
революції, що мала вибухнути внаслідок Другої світової війни. Висновки, зроблені
внаслідок осмислення причин поразки національно-визвольних змагань 1917—
1920 рр. («Невдача наших національно-визвольних змагань в 1917—1920 рр.
спричинила дезорієнтацію і так слабкої та маловиробленої української політичної
думки, появу безлічі партій, центрів і безнастанну борню всередині сторозтерзаної
нації. На тлі великого румовища старих світоглядів, нав’язуючись до кращих тради-
цій української історії, та, головне, недавньої збройної боротьби, формується но-
вий світогляд і розвивається новий творчий чин. Цим процесом є рух українських
націоналістів» ), містилися в декларації І конференції українських націоналістів
147
(3—7 листопада 1927 р.). Організація мала, за задумом, стати підпільною струк-
турою, покликаною підготувати цю революцію, очолити її, а також актуалізувати
українське питання на міжнародному рівні, де зовнішні сили вибудували систему, в
якій українським землям відводилася лише функція буферної зони. Реалізовувати
програму передбачали методами підпільної боротьби і терористичних практик —
єдиними, що спроможні зруйнувати світову антиукраїнську змову.
Зростання популярності і впливовості праворадикальних політичних сил
було загальноєвропейською тенденцією, найбільш поширеною в країнах з арха-

146 Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х
років / Пер. з англ. Т. Цимбала. 2-ге вид. Київ: Ніка-Центр, 2015. С. 216.
147 Цит. за: Юрик Ю. Протистояння ОУН і Польської держави (1929—1935 рр.). Про-
блеми історії України: факти, судження, пошуки. 2005. Вип. 13. С. 365.
592