Page 719 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

їчними політичними системами та серед етнічних груп, які відчували потужний
ресентимент через поразку в Першій світовій війні. Власне, ця обставина і дала
підстави Норману Дейвісу зауважити, що войовничі націоналістичні організації
148
з’явилися в середовищі чи не кожної національної меншини Східної Європи.
Втім, з не меншим завзяттям вони виникали в стані державних націй — такими,
зокрема, були польський Обоз народово-радикальний (ОНР), хорватські усташі,
італійські фашисти, французький Залізний легіон, румунська Залізна гвардія та ін.
Врешті, в обставинах, що складалися в Європі під тиском експансіоністських
доктрин Німеччини та СРСР, діапазон можливостей для українських націона-
лістів був невеликим. Взимку 1929 р. на І конгресі українських націоналістів (28
січня — 3 лютого, Відень) відбулося організаційне об’єднання кількох націоналіс-
тичних організацій (зокрема, Легії українських націоналістів, Союзу української
націоналістичної молоді, Групи української національної молоді), що діяли в За-
хідній Україні та в еміграції. Конгрес заявив, що українські націоналісти не визна-
ють міжнародних договорів, що «створили та закріпили стан українського націо-
149
нального розірвання» . Іншими словами, організація поставила себе в опозицію
до всіх тогочасних державних систем, проголосивши своєю кінцевою метою їх
руйнування та створення на їхніх уламках незалежної соборної України. Взаємодія
з усіма можливими зовнішніми агентами, законспірована нелегальна організація
військового типу, ідеологія таємного ордену обраних, жертовність і нетерпимість,
терор проти незгодних — всі інструменти визнавалися виправданими заради суве-
ренізації України та вишколу нової української генерації державників.
Організація замислювалася як розгалужена мережа, побудована за верти-
кальним принципом: від найбільшої ланки в еміграції («терени» і «держави»)
до «п’ятірок» та «трійок» на місцевому рівні в західноукраїнських землях. Вра-
жав розмах кадрової роботи, підпорядкованої меті виховування нації нового
зразка, що охоплював дорост ОУН (8—15 років), юнацтво (15—21) та дійсних
членів (від 21 року, після року активної діяльності). З 25-річного віку, після пів
року кандидатства, вони вважалися заприсяженими членами і могли залишити
ряди ОУН лише за згодою проводу організації.
Від початку виявилися розбіжності у поглядах як на форму організації, так і
на методи діяльності, що зумовлювалися значною відмінністю культосвітнього
рівня учасників та їхнього особистого досвіду. Тоді як радикалізована польським
тиском молодь Західної України вимагала активних дій і перетворення органі-
зації на потужний підпільно-революційний рух (основою діяльності Крайової
екзекутиви стала концепція перманентної революції), еміграція, враховуючи до-
свід поразок 1917—1921 рр., воліла спиратися на підтримку Ліги Націй, вико-
ристовуючи суперечності між державами-учасницями Першої світової війни та
їхні ревізіоністські нахили. Другий напрям найбільш яскраво уособлював відо-
мий журналіст Зенон Пеленський, який виступав за примат пропагандистсько-
148 Дейвіс Н. Європа: історія. Київ: Основи, 2000. С. 1008.
149 Юрик Ю. Протистояння ОУН і Польської держави (1929—1935 рр.). С. 373.
593