Page 717 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

засадничою тезою праці стало твердження про Україну як форпост європейської
цивілізації в боротьбі з Росією та необхідність пошуку союзників, «інтереси
143
яких суперечать в дану хвилину інтересам Росії» .
За підтримки лідера УВО Євгена Коновальця в 1922 р. Д. Донцов став голо-
вним редактором «Літературно-наукового вісника» (з 1933 р. — «Вістник»),
і вже в квітні 1923 р. у першому номері журналу «Заграва» презентував засади
українського інтегрального націоналізму як політичної доктрини та ідеології.
Символічно, що принципи інтегрального націоналізму сформулював, пере-
буваючи в політичному вигнанні на Західній Україні, виходець з південноукраїн-
ської Мелітопольщини Дмитро Донцов, який серед предків мав німців, італійців,
росіян та ін. й однаково добре володів російською та німецькою мовами. Пере-
ходячи з однієї партії до іншої, змінюючи ідеології та геополітичні орієнтири,
для критиків він став врешті уособленням політичної радикалізації. Втім, у його
політичній еволюції не було нічого дивного — вона була такою ж суперечливою
та драматичною, як історія самої України, що болісно шукала себе.
Засади «чинного націоналізму» він виклав у 1926 р. в праці з лаконічною
назвою — «Націоналізм». У його уявленні нація поставала живим організмом
з властивими йому «волею до життя» і прагненням до боротьби, щоб відстояти
своє «місце під сонцем». Інструментами досягнення цієї мети було названо при-
мат національних інтересів над груповими та індивідуальними; фанатичне слу-
жіння нації; експансіонізм; творення національної еліти й «творче насильство».
У донцовській концепції було чимало спільного з тогочасними європейськими
націоналізмами, зокрема німецьким, італійським, румунським. І це не дивно. Ідея
захопила найширші верстви населення континенту й була однією з провідних ін-
телектуальних політичних течій сучасності. Д. Донцов лише адаптував алгоритм
націоналізму як такого до українських реалій.
Інтелектуальний конструкт Д. Донцова був по суті відчайдушною, майже
істеричною реакцією на комунізм, так само зараженою ідеями месіанства, «ір-
раціональною вірою в історичне покликання свого народу» та прагненням
144
маніпулювати масовою свідомістю. Щоправда, в одному випадку йшлося про
намір перетворити «плебеїв» на знаряддя диктатури пролетаріату, в іншому —
на інструмент вирішення певних расових завдань. Як цілком слушно зауважив
М. Шкандрій, «може, найтрагічнішою ілюзією, яку породили твори Донцова,
була ідея, що воскресла Европа — це Европа фашистська і що немає для України
іншої альтернативи, як європейський фашизм або російський деспотизм» .
145
«Чинний націоналізм» Д. Донцова, хоч і не набув вигляду завершеної по-
літичної програми, справив потужний вплив на українську молодь, зачаровану
його ідеями. Врешті націоналізм Д. Донцова, інтерпретований, систематизова-

143 Там само. С. 97.
144 Наші діли. ЛНВ. 1922. № 1. С. 1—2.
145 Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х
років / Пер. з англ. Т. Цимбала. 2-ге вид. Київ: Ніка-Центр, 2015. С. 211—212.
591