Page 711 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

нації. З огляду на низку факторів, як-от: наростання авторитарних та праворади-
кальних тенденцій у геополітичному просторі, початковий етап етнічної модер-
нізації та архаїчність соціально-економічної структури регіональних спільнот,
іманентні суперечності засад чехословацького націєтворення тощо — реалізація
їх у повному обсязі була неможливою. Значна частина зобов’язань, взятих на себе
Прагою стосовно етнічних меншин на етапі створення та міжнародного визнан-
ня ЧСР, залишилися деклараціями. Водночас, порівняно із сусідніми політич-
ними проєктами, чехословацький державотворчий експеримент виявився чи не
найбільш позитивним для власне української громади. За два десятиліття чехо-
словацького панування регіональна спільнота зробила колосальний історичний
крок. Про це, зокрема, писав депутат угорського парламенту в 1943 р.: «Загаль-
ний рівень освіченості і культури русинської народності значно вищий, ніж про
це гадають в Угорщині, … за часи чеської ери вони зробили величезний стрибок
угору, і це не можна заперечувати, ... культурне життя русинів було дуже жвавим, а
політична свобода, за свідченнями самих русинів, була повною, оскільки політич-
133
не життя спиралось на засади досконалої демократії» .
Міжвоєнне двадцятиліття виявилося вузловим моментом етнічної модерні-
зації та мобілізації українців Закарпаття, які подолали колосальну дистанцію від
спільноти з периферійним типом самосвідомості, що шукала тимчасових геопо-
літичних альянсів задля виживання, до спільноти, що усвідомлювала себе части-
ною цілого («найменшої вітки українських земель»), задекларувавши це в «Ма-
ніфесті до українського народу Підкарпаття», прийнятому Всепросвітянським
з’їздом 1937 р. в Ужгороді. Наступні роки угорського панування перетворилися
на час втрати майже всіх надбань попереднього періоду, на час національного
приниження та розбрату внаслідок провокування окупаційною адміністрацією
внутрішніх суперечностей у громаді та асимілятивної політики, на час економіч-
ної деградації та падіння рівня життя, що врешті і створило передумови для ма-
сового руху опору на завершальному етапі Другої світової війни.
Розділена нація: пароксизми націєтворення. Політична культура українців
Наддніпрянщини формувалася в умовах, коли російське самодержавство всіляко
обмежувало право на свободу думки й слова російських підданих, натомість ста-
новлення політичної культури українців Австро-Угорщини відбувалося в умовах
парламентаризму. Віденський парламент відіграв роль стартового майданчика
для низки політичних партій та рухів, зокрема національних. Український рух
гартувався у боротьбі з низкою політичних конкурентів: з великодержавним шо-
вінізмом імперського зразка, польським політичним проєктом — у Галичині ,
134
румунським та німецьким — у Буковині, угорським, словацьким та чеським —
на Закарпатті. Суперечності, закладені впродовж попереднього історичного пе-

133 Цит. за: Вегеш М.М., Віднянський С.В. Країни Центрально-Східної Європи та укра-
їнське питання (1918—1939). Київ, Ужгород, 1998. С. 67.
134 Про історичні передумови польсько-українського протистояння див.: Гудь Б. Україн-
сько-польські конфлікти новітньої доби: етносоціальний аспект. Харків, 2011.
585