Page 708 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

чайної комісії з обліку шкоди, розслідування і встановлення злочинів, заподі-
яних німецько-мадярськими загарбниками за час окупації краю, в концтаборах
122
загинули 104 177 євреїв , що фактично поставило крапку в історії регіональної
єврейської громади.
Таким чином було зруйновано всі здобутки попереднього двадцятиріччя.
Результати врядування ЧСР були хоч і неоднозначними, проте вагомими. Як за-
значав С. Віднянський, «чехословацький уряд проводив активну і в цілому ефек-
тивну господарську політику в Закарпатті, причому у розвиток краю він вкладав,
як правило, більше коштів, ніж вилучав із нього: з 1919 по 1933 рр., наприклад,
123
з державних фондів на це було виділено близько 1,6 млрд крон» , що вигідно
відрізняло регіональну політику Праги від дій Варшави і Бухареста. На відміну
від останніх, у ЧСР дбали про господарське піднесення краю, і це приносило свої
плоди: завдяки аграрній реформі селянство не втратило, а набуло землю, врожай-
ність підвищилася майже вполовину, будівництво електростанцій, хімічних та
деревообробних підприємств, розвиток інфраструктури, банківської справи та
кредитної кооперації сприяли створенню нових робочих місць та цілих вироб-
ничих ланцюгів, що перетворило адміністративну столицю Закарпаття — Ужго-
род на сучасне європейське місто. Впродовж міжвоєнного періоду його площа
зросла майже втричі, населення збільшилося з 20,5 до 35 тис. осіб. На розбудову і
впорядкування міста було витрачено понад 180 млн крон, причому лише 30 млн
124
з міського бюджету, решту (150 млн крон) виділила держава .
В Закарпатті, як у жодній іншій українській громаді, вирувало суспільно-по-
літичне та культурне життя, народжувалися політичні партії та громадські орга-
нізації, міцніла місцева політична культура (у 1921 р. тут налічувалося 18 партій,
у 1922 р. — 22, на початок 1930-х років — близько 30). В січні 1926 р. в краї
працювали 158 громадських організацій, зокрема культосвітні товариства «Про-
світа» та «Общество им. А. Духновича». «Просвіта» до 1937 р. створила роз-
галужену мережу осередків, які перетворилися на рушії української національної
мобілізації: крім центрального органу в Ужгороді, діяли 13 філій, 234 читальні,
135 театральних гуртків, 94 хори, 44 спортивно-молодіжні організації, 12 духо-
вих оркестрів. Впродовж 1920—1937 рр. товариство видало 150 книг загальним
накладом 450 тис. примірників. Аналогічну за формами та спрямуванням роботу,
але російською мовою, здійснювало «Общество им. А. Духновича».
Наслідком демократизації суспільно-політичного життя стало утворення
політичного середовища з відповідними суспільно-політичними дискусіями та
пошуками, власне, всього того, чого українці були позбавлені в решті державних
організмів на теренах свого розсіяння. За два десятиліття регіональна спільнота
здійснила колосальний крок у напрямі етнічної мобілізації та суспільної модер-
нізації. Якщо на час входження до ЧСР у краї друкувалася лише одна газета —

122 Шляхом Жовтня. Збірник документів. Т. VІ: 1944—1946. Ужгород, 1965. С. 386.
123 Віднянський С. Національна політика Праги у Підкарпатській Русі. С. 297.
124 Історія Ужгорода. Історичний нарис. Ужгород, 1993. С. 106—117.
582