Page 703 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

треба було пройти антипатріархальну революцію, зробити господарство закар-
патського селянина товарним, втягнути його в систему економічного самозахис-
ту від докапіталістичних форм фінансового визиску, лихварства, що поставили в
102
кінці ХІХ ст. закарпатське село на коліна» . Щоб розбудувати власну автоно-
мію та брати участь у формуванні й роботі загальнореспубліканського парламен-
ту, населення краю мало створити власні партії, висунути власних лідерів і виро-
бити політичну програму. До опрацювання такої програми через брак місцевих
сил долучилася американська русинська еміграція, що активізувалася наприкінці
війни. Створена наприкінці липня 1918 р. Американська Народна Рада Угро-Ру-
синів (м. Гомстед, Пенсильванія, США) на чолі з Г. Жатковичем підготувала ме-
морандум, згодом поданий президенту В. Вільсону. В ньому від імені закарпатців
було заявлено, що підкарпатські русини мають отримати незалежність, якщо це
неможливо — об’єднатися з братами галичанами та буковинцями, коли ж і це ви-
103
явиться недосяжним — дістати автономію . Вступивши за порадою В. Вільсона
до Середньоєвропейського демократичного союзу та взявши на віру щедрі обі-
цянки Т. Масарика, АНРУР висловилася за входження українського Закарпаття
до Чехословаччини.
Упередженість Праги та її недовіра до новоприєднаних територій дедалі
більше давалися взнаки: поряд з номінально автономними органами вибудову-
валася адміністративна вертикаль, що керувалася з центру; місцевий губернатор
призначався президентом за поданням уряду, а не місцевого сойму; вся повнота
виконавчої влади концентрувалася в руках віцегубернатора — чеха за походжен-
ням, власне, довіреної особи президента та уряду. Це, своєю чергою, впливало на
104
ефективність і характер управління : з 20-тисячного загону чиновників Підкар-
патської Русі до 80 % становили чехи, тоді як їхня частка в населенні краю не пе-
105
ревищувала 4,5 % . За даними С. Віднянського, серед 19 окружних начальників
лише троє були русинами, правління жупанатського уряду в Мукачеві у 1927 р.
складалося з 23 чехів, 7 русинів і 4 угорців, у Президії Цивільного управління в
Ужгороді працювали 12 чехів і 2 русини. В 1927 р. з 2 262 державних службовців
Підкарпатької Русі 301 був русином. Нотарями (нотаріусами) та їхніми помічни-
ками в краї у 1935 р. працювали 163 чехи, 42 русини, 29 угорців, 11 українських
106
та 2 російських емігранти . Якісних змін у представництві українців в органах
влади і управління не відбувалося, навпаки — на тлі постійних обіцянок автоно-
мізації та демократизації тривала тиха чехізація краю.
Через брак культурних сил політичне життя спільноти розбудовувалося май-
же з нуля. Провідною партією автономістського спрямування стала створена на-
102 Поп І. Від безвісті до державності. Карпатський край. 1991. 10 вересня.
103 Закарпаття в етнополітичному вимірі. С. 216.
104 Про систему управління в краї див.: Віднянський С.В. Державний устрій Підкарпат-
ської Русі — Карпатської України. Історія державної служби в Україні: у 5 т. Т. 2. Київ, 2009.
С. 33—96.
105 Там само.
106 Закарпаття в етнополітичному вимірі. С. 263—264.
577