Page 698 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

не лише в державі, а й у політичному житті та управлінні, що зрозуміло, поро-
джувало міжетнічні суперечності, аж до виникнення і розгортання словацького
автономістського руху. Однак були й інші етнічні групи, що мали віднайти своє
місце в політичному союзі чехів і словаків.
Згідно з переписом населення 15 лютого 1921 р., ЧСР мала 13 374 364 меш-
канці, зокрема: 8 760 937 чехів і словаків (65,31 %), 3 123 568 німців (23,36 %),
745 431 угорця (5,57 %), 461 840 русинів-українців (3,45 %), 180 855 євреїв
(1,35 %), 75 853 поляки (0,57 %), 13 974 румуни (1,01 %), 8 446 циган (0,6 %),
2 108 південних слов’ян (0,2 %), 1 343 представники інших етносів (0,1 %) та
83
238 808 іноземних громадян . Велика німецька громада і менш численні грома-
ди поляків та угорців, що мали власні держави, були вкрай незадоволені тим, що
опинилися у складі ЧСР (їхні вимоги раз у раз ставали предметом міждержавних
суперечок із сусідніми країнами). Українське та єврейське питання, які традиційно
були одними з найгостріших у повоєнній Європі, залишалися актуальними і в ЧСР.
Загалом проблема політичної лояльності етнічних меншин, що стали гро-
мадянами країни чехів і словаків за наслідками міжнародної змови і відчували
себе зневаженими, ображеними, зрадженими, — власне, іредентизм національ-
них меншин — постійно підживлювала сепаратизм і перетворилася на провід-
ний фактор політичної історії ЧСР, якій доводилося підтримувати імідж країни,
що дотримується умов Сен-Жерменського договору від 10 вересня 1919 р. Згід-
но з ним, ЧСР зобов’язалася «надати всім своїм громадянам повну і справжню
охорону їх життя і їх свобод без огляду на їх національність, державне грома-
84
дянство, мову, расу або їх вірування» . Конституційні гарантії рівноправнос-
ті національних меншин закріплювала шоста глава «Конституційної грамоти»
(29 лютого 1920 р.). Закон «Про принципи мовного права», визначивши чехос-
ловацьку офіційною державною мовою, встановлював, що в тих місцевостях, де
національні меншини становили не менш як 20 % населення, державні та судо-
ві органи мали послуговуватися мовою меншини. Проголошувалося створення
системи національної освіти. Закарпаття (Підкарпатська Русь) мала увійти до
ЧСР на правах територіальної автономії.
Демократизм світогляду Т.Г. Масарика відігравав вирішальну роль у фор-
85
муванні засад державної політики ЧСР. У листі до Е. Бенеша (21 січня 1919 р.)
свою позицію він висловлював так: «Визнаємо національний принцип: однак
не є найвищим, національність також має керуватися планом морально-політич-
ним: демократичність всередині і назовні» . Не менш оптимістичні заяви про-
86
83 Там само. С. 283.
84 Цит. за: Віднянський С. Національна політика Праги у Підкарпатській Русі. С. 287.
85 Він, зокрема, вважав, що «ідея гуманності виявляється в наш час як ідея національ-
на», що «сучасний гуманізм визнає право слабших й менших», «захист слабших націй — є
завданням нового часу» і «нема природного права панування нації над нацією, нема при-
родного права не дати націям розвиватися на свій спосіб». (Див.: Віднянський С. Націо-
нальна політика Праги у Підкарпатській Русі. С. 300.)
86 Цит. за: Віднянський С. Національна політика Праги у Підкарпатській Русі. С. 286.
572