Page 693 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

й великодержавницька пиха румунських цивілізаторів — «Всім народностям
нашої держави, що знаходилися від соток років на злучених землях Романії, за-
72
певниться рівноправність перед законами» . Завершити формування політич-
ної системи для обраних за етнічною ознакою мав червневий 1938 р. закон про
перевірку громадянства. Згідно з терміновим розпорядженням королівського
резидента на Буковині Г. Алексяну з 1 грудня 1938 р. в громадських місцях було
розміщено оголошення з вимогою говорити тільки румунською . Всі держав-
73
ні службовці були зобов’язані письмово присягнути на вірність королеві і новій
конституції, суспільні зібрання мали закінчуватися виконанням румунського
гімну. На керівні посади призначали осіб, які мали статус позапартійних. Декре-
том від 16 лютого 1938 р. «державним службовцям, церковнослужбовцям всіх
віросповідань, викладачам середніх та вищих навчальних закладів і взагалі всім,
хто отримує в будь-якій формі заробітну платню від держави, повіту чи грома-
74
ди» , було наказано у семиденний термін заявити про відмову від політичної
діяльності під загрозою звільнення.
Превентивні удари по інакомислячих стали основним методом роботи по-
ліції. У 1939 р. в Чернівецькому та Хотинському повітах регулярно проводилися
арешти, преса широко повідомляла про успіхи жандармерії в боротьбі з більшо-
вицькою загрозою. В ході однієї з таких операцій на Чернівеччині викрили керів-
ний склад крайової організації КПР та заарештували 297 осіб, підозрюваних у
більшовицькій пропаганді. Майже щодня преса інформувала про арешти «біль-
шовицько-жидівського» підпілля. Перечитуючи повідомлення чернівецьких
газет, неважко помітити, що під приводом боротьби з більшовицькою загрозою
відбувалася чистка шкіл національних меншин, адже більшість заарештованих
вчителів були євреями, українцями та росіянами.
1 травня 1938 р. при уряді було створено Генеральний комісаріат для націо-
нальних меншин. Пізніше посаду генерального комісара підвищили до рівня
міністра для меншин (у 1939—1940 рр. її обіймав С. Драгомір). Створивши
інституцію, диктатура намагалася вивести справу національних меншин з-під
юрисдикції і контролю Ліги Націй і надати їй вигляду внутрішньої справи держа-
ви. З огляду на гостроту проблем провід Української національної партії (УНП)
пішов на перемови з урядом заради врегулювання становища українців у королів-
стві. З січня 1939 р. представники Буковини і Бессарабії В. Залозецький, Л. Ко-
гут та І. Гаврилюк розпочали переговори з Міністерством національних меншин
про надання громаді прав, отриманих угорцями та німцями. Йшлося про форму-
вання напіввійськових загонів у місцях компактного проживання. Перемовини
між українським представництвом і міністерством тривали майже рік і завер-

72 Рада. 1938. 27 лютого.
73 Рендюк Т.Г. Українці Румунії: Національно-культурне життя та взаємовідносини з
владою. Київ, 2010. С. 37.
74 Язькова А.А. Румыния накануне второй мировой войны. 1934—1939. Москва, 1963.
С. 225.
567