Page 690 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

бороняють виголошувати промови на зборах, учителів позбавляють роботи, усу-
вають зі шкіл українську мову і прирікають її на смерть, оскільки старше покоління
62
вчителів умирає, а нових (з огляду на відсутність семінарій), не буде» . В 1937 р.
партії заборонили скликати щорічні конгреси, на виборах вона не отримала жод-
ного депутата. 6 січня 1938 р. відбувся останній конгрес УНП. Спроби об’єднати
групи у вигнанні успіху не мали. На поміркованих позиціях перебувала й Україн-
ська селянська партія (Буковинські хлібороби), метою якої було поліпшення життя
українського села, захист прав українців на мову, школу і культуру.
З 1933—1934 р. в середовищі українців Буковини стрімко зростає попу-
лярність ідеології ОУН. В 1933 р. радикально налаштована молодь бере участь
у антиєврейських виступах. Зневірившись у спроможності партій ліберального
напряму вирішити українське питання, молодь відходить від УНП і пристає до
табору українських націоналістів, які діють у Галичині. Заяви про «ляську оку-
пацію Галичини» та «жидівське засилля» лунають зі шпальт часопису «Само-
стійність», який румунська влада небезпідставно вважає таким, що підриває
державну безпеку Румунського королівства. Зважаючи на загрозу радикалізації
української громади, активізувалися румунські партії: Ліберальна партія поча-
ла видавати українською «Голос Буковини», націонал-цараністи — «Правду».
Під час парламентських виборів 1933 р. 25 % голосів виборців Буковини отрима-
ли кузисти, які експлуатували тему єврейського засилля.
На початку 1932 р. стало зрозумілим, що Румунія занурюється в соціально-
економічну та фінансову кризу. Чимдалі очевиднішим ставало також сповзання
політичного проводу Румунії до методів політичного терору. Після жорстокого
придушення виступів у Бухаресті Ю. Маніу фактично відмовився від норм де-
мократичного суспільства, заявивши: «Треба врятувати країну, переступивши
через всі закони, через усі порядки, через усі конституції. Нехай, буде диктатура,
але країну треба врятувати» . На початку січня 1934 р. Кароль ІІ затвердив уряд
63
Г. Тетереску — лідера групи «молодих лібералів», одного з чільних фінансистів
та підприємців Румунії, відомого жорстокими методами придушення Татарбу-
нарського повстання 1924 р. Прихід «молодих лібералів» до влади зміцнив по-
зиції короля Кароля ІІ, пов’язаного з ними бізнесовими інтересами. Уряд Г. Тете-
реску протримався до кінця 1937 р.
Під приводом розслідування вбивства І. Дуки уряд подовжив термін дії ста-
ну облоги та цензури, запроваджених після лютневих подій 1933 р. У березні-
квітні 1934 р. розкрили офіцерський заколот пов’язаних із «Залізною гвардією»
вищих чинів генерального штабу. Повторна спроба путчу була здійснена в травні
1934 р., у ньому брали участь близько 80 офіцерів та генералів генштабу. Зміст
меморандуму до короля засвідчував реакційний крен політичної еліти Румунії:
військові вимагали посилення впливу армії на управління країною.

62 Буковина: національні рухи та соціально-політичні процеси 1918—1944 рр. Погляд ди-
пломатів (Документи). Чернівці, 2007. С. 110.
63 Цит. за: История Румынии. 1918—1970. Москва, 1971. С. 165—166.
564