Page 686 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

стрювали проблеми. Стан глибокої депресії, зневіри відображали шпальти того-
часних українських видань. У березні 1935 р. «Голос Буковини» в передовиці
писав: «... По війні були лекші часи, чоловік заробляв гроші мав на їду, на вбран-
ня та ще й щадив на пізніше. У послідних шістьох роках усі видять, що чоловік
заледве заробляє на прожиток, багато навіть попроїдали свої давні ощадності, а
52
на будуче що буде — не знати» .
Тотальна зневіра в рази посилювалася фактичною національною дискримі-
нацією. Сучасний румунський історик Ш. Пуріч пояснює її зовнішніми та вну-
трішніми політичними факторами: «З одного боку, оточена державами, невдово-
леними наслідками війни і тим, що частина їх колишніх підданих потрапила під
владу румунської адміністрації [Румунія] могла стати сильною державою лише у
разі створення міцного румунського суспільства шляхом стирання регіональних
особливостей і придушення або мінімізації не румунських національних ідентич-
ностей. З іншого боку, Велика Румунія зобов’язана була виконувати положення
міжнародних угод і забезпечувати політичні та культурні права для національних
меншин, ризикуючи в протилежному випадку втратити підтримку, надану Захо-
53
дом на Паризькій мирній конференції» .
Тим часом внутрішня політика офіційного Бухареста в інкорпорованих те-
риторіях, зокрема й у сфері державного управління, виглядала як безперервне й
непослідовне балансування між неприхованим цинічним нехтуванням потреб і
почуттів величезної частини населення власної країни та бажанням надати йому
цілком привабливу ідеологічну обгортку — створення єдиної румунської нації.
Теоретичним підґрунтям державної політики румунізації стала концепція істо-
рика (буковинського румуна за походженням) Іона Ністора. Автохтонним на-
селенням Буковини він вважав румунів. Українці, згідно з його твердженнями,
колонізували Буковину з Галичини. За підтримки австрійської влади їм вдалося
асимілювати місцеве румунське населення й витравити його національну свідо-
мість. І. Ністор доводив, що «тільки румуни є автохтонами в Буковині; тільки
румуни розвивали цю країну і надавали їй виключно румунського характеру.
Українці ж емігрували сюди набагато пізніше і денаціоналізували автохтонне на-
селення; більшість сучасних українців у Буковині румунського походження, тіль-
54
ки вони розучилися говорити рідною румунською мовою» .
Взявши на озброєння ці псевдонаукові сентенції про давню румунську істо-
рію, Велика Румунія проголосила повернення «зденаціоналізованих румунів у
лоно материнської культури» першорядним завданням національної політики.
Окупанти прагнули не лише перевести все громадське життя на румунську мову,

52 Голос Буковини. 1935. 3 марта.
53 Пурич Ш. Австрийское «наследство» и судьбы Румынской Буковины. Перша світо-
ва війна: історичні долі народів Центральної та Східної Європи. Матеріали Міжнар. наук.
конф. Чернівці, 2000. С. 71.
54 Цит. за: Буковина 1918—1940 рр.: зовнішні впливи та внутрішній розвиток. Чернівці,
2005. С. 170.
560