Page 689 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

Вибори 1919, 1920 і 1922 рр. у Старому королівстві та Бессарабії проводи-
лися на пропорційній основі: 1 депутат від 30 тис. громадян. Натомість у Бу-
ковині діяла система абсолютної більшості. Внаслідок цього, скажімо, в 1919 р.
Буковина була представлена 26 депутатами із загальної кількості 568. Скорочен-
ня виборчих округів автоматично призвело до скорочення місць буковинців у
парламенті — з 1926 р. квота Буковини становила 17—18 депутатів і 6 сенаторів.
У березні 1926 р. набув чинності новий виборчий закон, запозичений з політич-
ної практики фашистської Італії. Ліквідувавши пропорційну систему представ-
ництва, націонал-ліберали забезпечили партії, що збирала на виборах 40 % голо-
сів, парламентську більшість. Адміністративне свавілля в провінціях фактично
унеможливлювало відстоювання прав етнічних меншин. Через дискримінаційні
заходи щодо провінцій у 1931 р. один депутат у Яссах обирався від 7 тис. вибор-
59
ців, а в Бєльцях — майже від 15 тис. .
Не менш гостро національне питання стояло в Буковині. Розпорядження від
17 травня 1922 р. заборонило використання української мови в суді. Згодом не
тільки суди та адміністрація, а й громадські установи були зобов’язані перейти на
румунську. Логічним продовженням став закон про уніфікацію адміністрації від
14 червня 1924 р., який вказував, що мерії (примарі) можуть використовувати
нерумунські мови в стосунках з партіями тільки в разі, якщо останні окремо ви-
знані Верховною адміністративною радою (департамент Міністерства внутріш-
ніх справ — Авт.). Від 1927 р. всі вивіски, дорожні покажчики, оголошення, ре-
клама тощо в будь-яких приміщеннях і громадських місцях не могли подаватися
українською, якщо не мали вгорі румунського відповідника. Адміністрація Чер-
нівців рясніла написами «Ворбіц нумай романешті» («Говорити тільки румун-
ською») . Все це дало згодом Є. Петрушевичу підстави у петиції до президента
60
Ліги Націй зазначити, що Румунія не виконала своїх зобов’язань щодо україн-
ського населення інкорпорованих територій.
Десятилітній стан облоги (1918 — 20.11.1928 рр.) накладав гнітючий відби-
ток на життя провінцій, унеможливлюючи будь-яку громадську діяльність через
заборону зібрань. Доходило до того, що в прикордонній смузі не лише будь-які
збори, а й пересічна хліборобська праця ускладнювалася через бажання прикор-
61
донників отримувати зиск з обмежень стану облоги .
Втім, набагато шкідливішим було політичне роззброєння українців. 18 листо-
пада 1927 р. відбувся перший конгрес Української національної партії (УНП), що
претендувала на роль наступниці колишньої «Руської правди». Поміркована по-
літична сила, що виступала за культурну автономію в рамках румунської держави,
на 1933 р. була відсунута на маргінес політичної сцени. Лідер партії В. Залозецький
констатував, що «... незважаючи на абсолютну лояльність до Румунської держави,
ці органи не дають партії працювати, лідерам і навіть депутатам Парламенту за-

59 Дембо В. Румыния. Москва, 1937. С. 98.
60 Час. 1930. 15 січня.
61 Рідний край. 1928. 25 падолиста.
563