Page 688 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

ми методами на всіх рівнях від місцевих органів самоврядування та румунського
сенату до Ліги Націй. В середині 1920-х років понад 40 тис. батьків-буковинців
підписали петицію з вимогою відновлення української школи. Відразу після ска-
сування стану облоги на народних вічах, що відбулися 20 грудня 1928 — 3 січня
1929 рр., зібрали понад 10 тис. підписів на підтримку рідної мови. Наслідком
акції було ухвалення міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 р. про
запровадження для українців восьми годин рідної мови на тиждень у початковій
школі, шести — у середній. Закон уже в 1933 р. було скасовано. Вчителі-активіс-
ти втратили свою роботу за «вороже становище супроти держави і румунсько-
го народу», насильницька румунізація української школи поновилася. Власним
коштом українські громади створювали «курси неписьменних», «вакаційні
курси», курирувані товариствами «Українська Школа», «Жіноча Громада на
Буковині», студентськими корпораціями «Запороже» і «Чорноморе». Проте
поступ румунізації такими заходами годі було стримати: з 405 вчителів, які на-
прикінці 1913 р. назвалися рутенами, в 1929 р. українцями записалися лише 92,
58
рутенами 214, румунами 96, поляками 3 .
Суспільно-політичне життя провінцій у режимі облоги відбувалося під пиль-
ним наглядом Бухареста. Однією з перших була заснована міністром І. Ністором
Партія об’єднаних демократів, яка 1924 р. увійшла до складу ліберальної партії.
На початок 30-х років усі румунські політичні сили мали свої осередки в Букови-
ні та Бессарабії, створюючи ілюзію активної участі провінцій у політичному жит-
ті королівства в умовах жорсткої політичної цензури. Створена у вересні 1921 р.
у Чернівцях Українська народна партія, що ставила собі за мету захист прав укра-
їнців парламентськими методами, сприймалася за часів облоги як угруповання
зрадників.
Як тільки небезпека революції послабилася, міжнародна ситуація стабілізу-
валася і стало зрозуміло, що держави — колишні власники інкорпорованих те-
риторій не в змозі претендувати на свої землі, політичні кола Румунії перейшли
до відвертої політичної реакції. Поваливши уряд аверискіанців, такісти взялися
за анулювання в конституційному порядку місцевої автономії приєднаних об-
ластей, перегляд виборчої системи та збільшення розмірів викупу за експропрі-
йовані поміщицькі землі. Новий режим тримався, власне, на армійських та жан-
дармських штиках. Введення стану облоги мало на меті запобігти щонайменшим
виявам непокори місцевого населення румунській адміністрації. Виконання від-
повідних вимог (комендантська година, заборона зупинятися на вулиці групами
з понад трьох осіб, перебувати в кімнатах готелів більш як двом особам тощо)
покладалося на жандармів. Жандарм мав бути присутнім навіть на релігійних
службах.

58 Старик В.П. Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914—1921. Ч. ІІ: Між
націоналізмом і толерантністю. Чернівці, 2009. С. 119. Слід мати на увазі відмінності, що на
той час склалися в розумінні терміна «рутени». До 1917 р. етнонім «українці» в австрій-
ських урядових документах не використовувався.
562