Page 683 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

наймити — 3 %; великі землевласники — 0,1 %; промислові робітники — 1 %;
37
міська буржуазія та інтелігенція — 13,9 % .
Спершу інкорпорація приєднаних територій, передусім Бессарабії, здійсню-
валася шляхом банального грабунку. Впродовж 1918 р. реквізиції залишалися
єдиною формою економічної політики у провінціях. Такі методи «господарю-
вання» стали безпосередньою причиною низки селянських заворушень і по-
встань у Бессарабії, найбільшим з яких було Татарбунарське. Економіка краю за-
непадала, населення люмпенізувалося, незадоволення придушувалося методами
воєнного часу. Складалося враження, що румуни здійснюють політику знищен-
ня місцевого населення.
Селянські заворушення змусили румунський уряд розробити стратегію
економічної інтеграції Буковини. В листопаді 1918 р. на Бессарабію пошири-
ли податкову систему Старого королівства. Прямі, додаткові та непрямі подат-
ки непідйомним тягарем лягали на плечі селян: було запроваджено платежі за
помел зерна, забій худоби, зрошування городів, переправу річками, видобуток
глини для будівництва хат, навіть за встановлення надгробків . За неповними
38
підрахунками, впродовж 1918—1920 рр. у формі податків з Бессарабії було ви-
качано близько 60,4 млрд леїв. Разом з системою натуральних повинностей та
заниженням закупівельних цін на збіжжя вони унормували практику нещадної
економічної експлуатації регіону. На початку 1930-х років буковинські економіс-
ти предметно довели, що Бухарест жив за рахунок переоподаткування провінцій
39
(«... пожирає держава маєток одних, аби другі безжурно жили») . Наближені
короля (так звані радники трону) та урядовці взагалі роками не сплачували жод-
40
них податків , тоді як нужденне бессарабське селянство перебувало в довічній
податковій пастці.
Найболючішою проблемою Бессарабії була земельна. До подій 1918 р. зе-
мельні ресурси країни розподілялися вкрай нерівномірно: великі землевласники,
становлячи 0,4 % населення країни, мали у своєму користуванні 47,5 % земельних
ресурсів. Згідно з проєктом земельної реформи, в користуванні поміщиків мало
залишитися 8 % ріллі, однак хронічна економічна криза та галопуюча інфляція
перетворили аграрну реформу на фікцію. Земельна реформа в бессарабських
умовах набула одіозних форм. Внаслідок реформування лише 20 % безземель-
ного бессарабського селянства отримали ділянки. Загалом на початку 20-х років
налічувалося 93 тис. безземельних селянських господарств, 280 тис. малоземель-
них, цілковито позбавлених сільськогосподарського реманенту і робочої худоби.
Офіційно завершення реформи в Бессарабії було проголошено в 1924 р., на Бу-

37 Иорданский А.А. Румыния. Народ, его история, экономика, политика и вооруженные
силы. Москва, Ленинград, 1926. С. 169.
38 Лунгу В. Политика террора и грабежа в Бессарабии. 1918—1920 гг. Кишинев, 1979.
С. 133.
39 Час. 1932. 19 серпня, 23 вересня.
40 Час. 1932. 25 вересня.
557