Page 680 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Як цілком слушно зазначає О. Рубльов, «з польського боку у період II Речі
Посполитої порозумінню заважали як брак цілісної програми розв’язання укра-
їнського питання у Польській державі, так і значний вплив націоналістичних
угруповань на польську адміністрацію та військо. Останні за будь-якої ситуації
намагалися бити на сполох з приводу так званої «загрози для польського стану
посідання» й навіть для стабільності відродженої держави. З українського боку
конструктивний діалог унеможливлювала або суттєво притлумлювала також
пропаганда націоналістичних сил. Ті проголошували, що немає потреби роз-
мовляти з поляками, а будь-які спроби порозуміння — це «національна зрада».
Створювалися фальшиві міфи про можливість поліпшити своє становище з між-
народною допомогою» .
29
Власне, український праворадикальний екстремізм, представлений ОУН/
УПА, був нічим іншим як відповіддю на консерватизм польської політики щодо
анексованих українських територій та насильницьку асиміляцію. Багато можна
говорити про антигуманність та ціннісну викривленість («інвалідність») право-
радикальної ідеології і терористичних практик її реалізації, однак залишається не-
заперечним фактом, що польські політики зробили все можливе для розширення
соціальної бази українського радикалізму. За інших, більш сприятливих для укра-
їнства, історичних обставин він не мав шансів перерости рівень маргінального
політичного сегменту. Чим більших утисків та принижень зазнавали українці,
тим сильнішою була віддача. Дистанція між обіцянками фундаторів ІІ Речі По-
сполитої та реальністю була колосальною. Конституції 1921 та 1935 рр. проголо-
шували рівність усіх громадян незалежно від віровизнання, національності чи
мови, однак це не стало перепоною для національної та релігійної дискримінації
українців Польщі. Хронічні соціально-економічні проблеми спонукали і держа-
ву, і праворадикальні польські сили вирішувати їх за допомогою визиску етнічних
меншин. В цьому Польща наслідувала загальноєвропейські тренди. Кілька років
потому поділена між Німеччиною та СРСР, у березні 1936 р. Польща обмежила
ритуальний забій, що здійснювався згідно з приписами юдаїзму та ісламу. Обме-
ження конституційних прав єврейської меншини не закріпили на законодавчому
рівні, однак послідовне пропагування національної вищості поляків формувало
комплекс привілейованості у поляків і меншовартості у меншин. Це відіграло фа-
тальну роль в історії ІІ Речі Посполитої.
З огляду на викладене вище цілком слушним видається зауваження Всеволо-
да Ісаїва про те, що популярність українського націоналістичного руху в україн-
ських землях Другої Речі Посполитої зумовлювалася тим, що національна полі-
тика польської держави і соціальна структура польського суспільства блокувала
висхідну мобільність українців в умовах модернізації .
30

29 Рубльов О. Національне питання в ІІ Речі Посполитій. С. 280.
30 Isajiw W.W. Community, Class, and Social Mobility as Dynamic Factors in the DP Expe-
rience. Th e Refugee Experience. Ukrainian Displaced Persons aft er World War II / Eds W.W. Isajiw,
Y. Boshyk, R. Senkus. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 1992. P. 471—479.
554