Page 676 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

ного табору врешті дорого коштували Польщі, що не вистояла під ідеологічними
ударами націонал-соціалізму та більшовизму, які протиставляли концепції «про-
метеїзму» обіцянки визволення «скривджених» меншин.
Радикалізація меншин стала неабияким викликом і для українських полі-
тиків та громадських діячів, які виступали за налагодження конструктивного
діалогу між українцями та поляками, — зокрема Української народної обнови
(до 1932 р. — Українська католицька народна партія), створеної за ініціативою
станіславівського єпископа УГКЦ Григорія Хомишина, та Українського като-
лицького союзу на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким, які заперечували
радикалізм ОУН. Намагання відвернути молодь від екстремістських ідеологій
через заохочення альтернативної суспільної активності у вигляді Католицької ак-
ції, церковних братств і пов’язаних з Греко-католицькою церквою молодіжних та
культурно-освітніх організацій врешті зазнавали невдач з огляду на об’єктивне
ускладнення соціально-економічної ситуації. Залишалися не почутими протести
Української парламентської репрезентації у Варшаві та окремих українських по-
слів і сенаторів. Важко заперечувати, що українці мали можливість у легальний
спосіб висловлювати своє обурення з приводу насильницької асиміляції, однак
становище лише погіршувалося. Архаїчна за своїм змістом концепція «Польщі
від моря до моря», де українцям відводилося місце нездатної на власне державне
життя маси, яка потребує спрямування польською елітою, загнала польсько-укра-
їнські взаємини міжвоєнного періоду у глухий кут.
Пошуки виходу з нього на місцях викликали до життя «мінімальну про-
граму» львівського воєводи Пйотра Дуніна-Борковського (пропонував усу-
нути економічні причини українського іредентизму та налагодити взаємодію з
українською елітою задля подолання сепаратизму) та більш тривалий експери-
мент волинського воєводи Генріка Юзевського з перетворення Волині на регіон
«польсько-української співпраці» (так звана «Волинська програма» 1929 р.).
Комплекс заходів у галузі освіти, самоврядування, адміністрації, громадського
життя й кооперації, що запроваджувався тут у її контексті до 1938 р., основним
своїм завданням мав убезпечення Волині від впливів українського націоналізму
з Галичини й комуністичної агітації з СРСР. Тож так званий умовний Сокаль-
ський кордон, що збігався з лінією колишнього міждержавного кордону між Ав-
стро-Угорщиною і Росією, штучно роз’єднав українців у межах ІІ Речі Посполи-
тої ідеологічно та ментально. Волинський експеримент залишився чи не єдиним
прикладом довгострокової програми вирішення українського питання на тери-
торії компактного розселення українців. В решті місцевостей справа не зрушила
з мертвої точки.
У період від 15 травня 1926 р. по 17 березня 1930 р., коли уряд II Речі Поспо-
литої п’ять разів очолював представник ліберального крила «санації» К. Бартель,
засади національної політики було сформульовано, однак так і не конкретизова-
но. Економічна криза 1929—1933 рр. відсунула національне питання на маргінес
уваги урядів. Повсякчас загострюване українське питання зазвичай вирішували
550