Page 677 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

ситуативно: політичним тиском та репресіями. Так було, зокрема, влітку 1930 р.,
22
коли Східною Галичиною прокотилася хвиля з майже 200 актів «саботажу» та
підпалів майна польських осадників, відповідальність за які врешті взяла на себе
УВО, хоча більшість з них були проявом стихійної реакції селянства. Влада відпо-
віла, розпочавши в середині вересня силову «пацифікацію» («умиротворення»)
майже в 500 селах. Пацифікація тривала до 16 жовтня 1930 р., у цей час під приво-
дом боротьби з УВО—ОУН силовики знищували українські культосвітні заклади
та широко застосовували тілесні покарання. В ніч з 9 на 10 вересня були ув’язнені
лідери опозиції, зокрема п’ять українських послів сейму. До кінця 1930 р. було взя-
то під варту 970 осіб, 432 з яких зрештою постали перед судом. 330 з них за наслід-
ками судового розгляду було звільнено , що засвідчило надмірність заходів.
23
На початку 1931 р. влада змушена була відступити від декларованих прин-
ципів і пішла на таємні переговори з лідерами УНДО — найвпливовішої з га-
лицьких партій, намагаючись через неї зміцнити свою соціальну базу. Зусилля з
пошуку шляхів зближення були зведені нанівець убивством 29 серпня 1931 р. у
Трускавці провідного ідеолога «прометеїзму» та польсько-українського порозу-
міння Т. Голувка. Терористичний акт, винними в якому вважали бойовиків ОУН
В. Біласа та Д. Данилишина, був вигідний багатьом політичним акторам: і ОУН,
яка вважала неприпустимим «духовне роззброєння» української громади вна-
слідок угодовських настроїв, і консервативно налаштованим полякам, і СРСР,
24
що насаджував тут свою агентуру та сприяв радикалізації українського руху .
Під впливом економічної кризи концепція ендеків отримала друге дихання.
В праці Є. Гертиха «Щодо програми кресової політики» (1932) українці трак-
тувалися як відгалуження польського народу, згруповане в русинських племенах,
що його слід «повернути до польськосьті» . Гуцули, лемки, бойки, поліщуки та
25
ін., за уявленням автора, не становили етнічної єдності і були неспроможними
до самостійного державного життя. Власне, принцип «Розділяй і володарюй!» з
успіхом використовували не лише поляки.
В обставинах зростаючих передвоєнних тривог та загрози з боку Німеччини
поправіння курсу національної політики було цілком прогнозованим. Найпалкі-
шими його прихильниками стали командувачі військових округів, які намагали-
ся запровадити суворий режим у прикордонні, виходячи зі своїх безпосередніх
службових інтересів. Інструментом послаблення позицій української громади
знову стали так звані гуцульський та лемківський регіоналізми, спрямовані на
гальмування процесів етнічної мобілізації в середовищі українців.
22 Підпали становили понад 80 % саботажницьких акцій. Однак не меншої шкоди за-
вдавали знищення телефонних і телеграфних мереж.
23 Рубльов О. Національне питання в ІІ Речі Посполитій. С. 269.
24 Див., зокрема: Киричук Ю.А. Терор і тероризм у Західній Україні. Політичний терор
і тероризм в Україні. ХІХ — ХХ ст.: Історичні нариси / Відп. ред. В.А. Смолій. Київ, 2002.
С. 562—563; Кедрин І. Життя — події — люди: Спомини і коментарі. Нью-Йорк, 1976.
С. 230.
25 Рубльов О. Національне питання в ІІ Речі Посполитій. С. 270.
551