Page 679 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

місця у майбутньому парламенті й місцевих урядах. Власне, все те, що й при ви-
знанні західноукраїнських земель належними Польщі в 1923 р. Натомість україн-
ська сторона брала на себе зобов’язання перетворитися на справжніх польських
громадян і забезпечити українську підтримку на чергових виборах.
Замість очікуваної «нормалізації» угода спричинила черговий розкол у по-
літично активному українському середовищі, причому окреслювалася тенденція
зростання кола прибічників ОУН — непримиренних противників польської
держави. У виборах 8 вересня 1935 р. взяли участь 50 % українських виборців.
Українці дістали 13 сеймових та 4 сенаторських мандати. Лідер УНДО В. Му-
дрий обійняв посаду віцемаршалка сейму. Пілсудчики в підсумку отримали слух-
27
няний парламент , але не встигли ним скористатися — смерть «вождя нації»
Ю. Пілсудського вкрай загострила боротьбу за владу між трьома політичними по-
статями: прем’єр-міністром В. Славеком, президентом Польщі І. Мосціцьким та
генеральним інспектором збройних сил Е. Ридз-Сміглою. Заручившись підтрим-
кою силовиків, переміг останній. Невдовзі було ініційовано політику «зміцнен-
ня польськості» руками військових, воєводських адміністрацій та місцевих поль-
ських організацій. Під приводом необхідності зміцнення кордонів командувачі
прикордонних округів висловилися за докорінну зміну їх етнічної структури.
Польсько-українські відносини повернулися фактично до ендеківської концепції
вирішення українського питання, ще більш жорсткої / авторитарної за методами
здійснення відповідно до викликів часу.
В січні 1936 р. на засіданні Національного комітету Президії Ради міністрів
було оприлюднено «Тези з національної політики», які унаочнили відсутність
одностайності серед прибічників концепції державної й національної асиміля-
ції. «Нормалізаційна політика стосовно українців», під гаслом якої розгорта-
лася діяльність уряду на чолі з генералом Ф. Славой-Складковським (15 травня
1936 р. — 30 вересня 1939 р.), обернулася поглибленням Сокальського кордону
між українцями, культивуванням регіоналізмів гуцулів та лемків, полонізацією
так званих нащадків польських шляхтичів («шляхта загродова») в середовищі
українських селян (в такий спосіб громаду намагалися зменшити на мільйон
осіб), осадницькою колонізацією (з цією метою в 1936 р. було виділено понад
13 тис. га землі) та наступом на православ’я.
Угоду про «нормалізацію» в 1938 р. було відкликано, втратив свою посаду
і воєвода Г. Юзевський, що засвідчило провал волинського експерименту. 18 бе-
резня 1939 р. Президія Ради міністрів Польщі ухвалила програму «зміцнення
польськості» західноукраїнських земель , що засвідчила безславний кінець
28
польського прометеїзму. Історичний досвід його втілення виявився вкрай супе-
реч ливим і, на жаль, мав далекосяжні негативні наслідки.

27 Зашкільняк Л. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002.
С. 481—482.
28 Комар В.Л. «Українське питання» в політиці урядів Польщі (1926—1939 рр.). Укра-
їнський історичний журнал. 2001. № 5. С. 126.
553