Page 675 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

18
1926 р. робота інституту була спрямована на аналіз картини етнонаціональних
відносин у ІІ Речі Посполитій. Вагомим етапом осмислення польсько-українських
стосунків у парадигмі постколоніалізму та комуністичної загрози стала праця
М. Ковалевського «Національна політика у Совєтській Україні: Нарис еволюції
19
стосунків у 1917—1937 рр.» (1938) , з іншого — в Галичині нехтувалися базові
етнокультурні потреби української громади, що провокувало зростання напруги.
По десятиріччі ігнорування в 1930 р. при Міністерстві релігійних визнань і
публічної освіти у Варшаві було створено Український науковий інститут — єдину
державну наукову інституцію, зорієнтовану на українську проблематику. Органі-
зований, як зазначалося, для підготовки кадрів для майбутнього Українського уні-
верситету, інститут врешті зробив чимало для подолання вкорінених стереотипів
іншування і перетворився на найбільш продуктивний осередок вивчення україн-
ського питання з тих, що діяли в Західній Україні та в еміграції. За майже дев’ять
20
років установа видала понад 70 друкованих томів, зокрема 54 томи «Праць» .
Тим часом польські консерватори (зокрема, Ян Бобжинський), які розуміли
гостроту української проблеми, також вбачали її вирішення в утворенні Україн-
ської держави над Дніпром, тоді як варіанти вирішення аналогічної проблеми
у Польщі не йшли далі надання українцям культурної автономії. Непоступли-
вість консерваторів, які вважали, що не польський народ, який мешкає на своїй
історичній території, має гратися в демократію, а меншини повинні пристосову-
ватися до польських порядків, поступки ж в етнокультурній царині мають нада-
ватися як нагорода за «гарну поведінку», відіграла фатальну роль у державній іс-
торії ІІ Речі Посполитої. Традиціоналізм політичного мислення консерватори у
властивий їм спосіб основували на «історичних аргументах». У викладі Я. Боб-
жинського вони звучали так: «У жодного поляка не виникне сьогодні думка до-
магатися німецького Вроцлава, хоча за часів Пястів це була корінна польська про-
вінція… Так само мають це збагнути й українці, усвідомити, що Львів і значною
мірою давня Червона Русь уже шість віків, попри змішане населення, є інтеграль-
ною складовою частиною польських земель і невід’ємним здобутком польської
державності й культури» . Негнучкість та архаїчність мислення цього політич-
21

18 До кінця 1930-х років товариство видало 12 річників двомісячника «Sprawy Narodo-
wościowe» (1927—1939) і понад 70 книжок і брошур. Від 1931 р. при ІДНС діяв постійний
семінар з національних справ, де викладали українські професори.
19 Kowalewski M. Polityka narodowościowa na Ukrainie Sowieckiej: Zarys ewolucji stosunków
w latach 1917—1937. Warszawa, 1938; Kornat M. Sowietologia i studia wschodoznawcze w Pol-
sce miȩdzywojennej. Zeszyty Historyczne. 2002. Z. 140. S. 39—101; Kornat M. Polska szkoła so-
wietologiczna, 1930—1939. Kraków, 2003.
20 Див.: Український науковий інститут за пять літ його існування. 13. III. 1930 —
13. III. 1935. Варшава, 1935; Катальоґ видань Українського наукового інституту в Варшаві.
1930—1938 / Katalog wydawnictw Ukraińskiego Instytutu Naukowego w Warszawie. 1930—
1938. Warszawa, 1938.
21 Цит. за: Стемпень С. Поляки й українці в II Речі Посполитій: спроба діалогу. Украї-
на—Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. Київ: Либідь, 1993. С. 215—216.
549