Page 671 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

розвитку та крайової автономії, створити Український університет. Аналогічно
до румунського сценарію анексії обіцянками вони й залишилися.
Східна Галичина, Волинь, Холмщина, Підляшшя і частина Полісся сут-
тєво додали населення до новопосталої Польщі (разом обчислене в 1921 р. у
6
25 694 700 осіб ), у них проживало (за різними підрахунками) 4,4—5,5 млн
5
(49,4—61,8 %) українців та 0,9 млн (10 %) євреїв. Міжвоєнні переписи виклика-
7
ли чимало зауважень з боку політиків та науковців . За пізнішими підрахунками
В. Кубійовича, українські етнографічні землі, додавши 34 % території польської
держави, додали також і 29,5 % її населення .
8
Загальнопольський перепис 1931 р. поряд з 21 993 444 поляками (68,9 %
населення країни) зафіксував 3 221 тис. українців та 1 219 тис. рутенів (разом
13,9 %), значну кількість єврейського населення — 2 732 євреї (8,6 %), 989,8 тис.
9
білорусів (3,1 %), 740,9 тис. німців (2,3 %) .
Налічуючи пересічно 16—19 % людності ІІ Речі Посполитої, в певних міс-
цевостях українці утворювали переконливу етнічну більшість: 70 % мешканців
Станіславівського, близько 50 % — Тарнопільського, майже 70 % —Волинського,
понад 80 % — південних повітів Поліського воєводства. Була ще одна етнодемо-
графічна особливість краю, сформована історично. Українці залишалися пере-
важно селянською соціальною групою, становлячи до 35 % міського населення.
На 1931 р. українцями були 50 тис. (16 %) з 312 тис. львів’ян. Це була найбільша на
той час українська міська громада. Саме ж місто не випадково називали польським
островом серед українського моря. Переважання сільського населення та його на-
сущні проблеми, передусім катастрофічний брак землі, справляли визначальний
вплив і на потенціал громади, і на швидкість процесів модерного націєтворення.
Подібно до низки молодих європейських націй, у середовищі західних україн-
ців вони лише набирали силу. Майже 700 тис. мешканців Полісся, не випадаю-
чи з концепції Мирослава Гроха, вважали себе «тутейшими» / «тутешніми» ,
10

5 Pierwszy Powszechny Spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 września 1921 roku. 1927. S. 5.
6 Різночитання виникли внаслідок відходу перепису 1921 р. від універсального прин-
ципу визначення рідної мови, замінивши її на національність, причому остання визначалася
громадянином на власний розсуд.
7 На хиби методики проведення перепису 1921 р. вказував В. Кубійович. В результаті
фальшування національної статистики, названого ним «операцією», «… з 5,902.000 укра-
їнців на Західній Україні зазначено в польській статистиці як українців — 3,203.000, як ру-
синів, — 1,179.000, як поляків — бл. 840.000, як тутешніх — бл. 580.00, як білорусів і росі-
ян — до 100.000». (Див.: Кубійович В. Західні українські землі в межах Польщі. 1920—1939.
Чикаго, Нью-Йорк, 1963. С. 26.)
8 Кубійович В. Західні українські землі в межах Польщі. 1920—1939. Чикаго, Нью-Йорк,
1963. С. 8.
9 Główny Urząd Statystyczny. Drugi powszechny spis ludności z dnia 9 XII 1931 r. Formularze
i instrukcje spisowe. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny, 1932. URL: http://self.gutenberg.
org/articles/polish_census_of_1931 (дата звернення: 20.11.2020).
10 Як зазначає О. Рубльов, докладний аналіз результатів першого загальнопольського
перепису населення 30 вересня 1921 р., здійснений в «українському сегменті» Л. Василев-
545