Page 667 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 19. Кримська АСРР

З огляду на зміни в базисі та надбудові існування соціального організму крим-
ської автономії варто відзначити засадничу суперечність, закладену і підтримува-
ну Кремлем упродовж міжвоєнного періоду.
Національна політика Кремля в Криму була багатовекторною і впродовж
першого радянського десятиріччя чутливо й динамічно корегувалася відповідно
до настроїв основних етнічних громад. Проте в публічному просторі декларува-
лася першочергова увага до вимог і потреб найбільшого корінного народу. Вона
пояснювалася не винятковим пієтетом до кримських татар, а наміром керівників
РКП(б) перетворити Крим на «вікно на Схід» з метою насадження комунізму у
середовищі азіатських народів.
На увагу з боку Кремля кримські татари не завжди відповідали прихильно.
В аналітичному документі кримських чекістів «Про утворення і розвиток націо-
нально-визвольного руху татар у Криму», підготовленому наприкінці 1922 — на
початку 1923 рр., зазначалося: «Для ставлення кримських татар до комунізму
характерно, що з їх середовища майже ніхто не пішов у партію … Нечисленних
кримських татар-комуністів татарське населення категорично не визнає своїми
представниками. Татари активно пішли працювати в національні загони Нарос-
віти, Соцзабезу, підтримуючи всілякі культурні починання, але утримуючись
від політичної підтримки Радвлади… Імпонує велика громадянська мужність, з
якою татари відстоювали свої позиції, незважаючи на явну небезпеку особистих
репресій, мужність, якої Рад. влада не зустрічала в російському безпартійному
середовищі. Таку стійкість ці люди черпали зі свого непідробного, великого по-
літичного темпераменту і зі щирої переконаності та одностайності татарського
104
народу, які заперечувати не можна» .
Причина такої стійкості крилася не в особливостях власне кримськотатар-
ської спільноти — загалом вона була властива й решті традиційних за своїм укла-
дом етнонаціональних спільнот, національне відродження яких було перерване
встановленням радянської влади. Причина полягала у двоїстості й суперечли-
вості більшовицької політики коренізації та й самої більшовицької влади. Жод-
ні штучні за своїм походженням національні райони та сільради, більшовицькі
школи з практикованими у них «новомовами», більшовицькі клуби і театри, що
насаджували комунодоктрину та «розкріпачення жінок», не спроможні були
компенсувати наруги над колективними та індивідуальними правами в «Країні
рад». Оманливість, фальш і облудність створеної в контексті коренізації системи
були зрозумілі всім, хто пам’ятав високий, вільний, хоч і нерівний, злет націо-
нально-визвольних змагань 1917—1920 рр.

104 «Изыскать пути к парализованию». Документы карательных органов Вооруженных
сил Юга России и Крымской АССР о крымско-татарском движении (1920—1923). Публи-
кация и комментарии А.В. Ефимова и Р.Н. Белоглазова. Москва—Крым. Историко-публицис-
тический альманах. Вып. 4. Москва, 2002. С. 156, 158.
541