Page 665 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 19. Кримська АСРР

ської, узбецької й туркменської мов Бекір Чобан-Заде; поет Абдулла Лятіф-заде;
ректор Кримського педагогічного інституту Мустафа Бекіров; видатний сходозна-
вець, теолог, завідувач Східного музею в Ялті Якуб Кемаль та сотні менш відомих
просвітителів, митців, науковців, освітян. Винищення плеяди кримськотатарської
інтелігенції, як з числа прибічників ідей І. Гаспринського, так і його опонентів,
у протиприродний жорстокий спосіб на довгі роки поставило крапку в дискусії
стосовно шляху майбутнього культурного розвитку кримськотатарського народу.
Громада, яка стояла в авангарді етнокультурної модернізації мусульман Російської
імперії, опрацювала теоретичні засади створення спільної літературної мови для
тюркських народів, заклала підмурок загальної освіти національною мовою, була
зупинена у своєму культурному поступі і позбавлена суб’єктності в цьому проце-
сі. Фізичне винищення найбільш талановитих представників кримськотатарської
еліти жодною мірою не компенсувалося соціальними ліфтами, запущеними в кон-
тексті «інтернаціоналістської» концепції СРСР.
Досягнення більшовиків у переорієнтації напрямів культурного поступу гро-
мад півострова не доводиться применшувати. Вирішальну роль у цьому відігра-
ла не так шкільна, як профільна, професійна та політична освіта. Через систему
найрізноманітніших курсів (вчителів і залізничників, міліціонерів і прокурорів,
чабанів і трактористів, кооператорів і бухгалтерів тощо) пройшла величезна кіль-
кість людей. Якість професійної підготовки на них була невисокою, а участь —
обов’язковою, якщо людина прагнула підійматися щаблями радянської кар’єри.
Програма курсів неодмінно передбачала політосвітню складову, яка докорінно
змінювала людей та їхнє уявлення про світ. Дійсно, в системі політосвіти була ви-
будувана розгалужена вертикаль: політичні курси — школи політичної грамоти
(для членів і кандидатів партії) — радпартшколи, вищі партійні школи. Завдання
цієї вертикалі полягало в підготовці кадрів, зокрема і з числа кримських татар,
для здійснення партійної роботи на місцях. Випускники їх поповнювали зрос-
таючі лави місцевої партійно-радянської бюрократії, яка, щоправда, зазнала зна-
чних втрат під час чисток і репресій другої половини 1930-х років.
Не менш вагомим наслідком радянізації впродовж міжвоєнного періоду слід
вважати суттєві зрушення в соціальній структурі кримськотатарської громади, на
час революційних перетворень переважно селянської. На 1940 р. з 97 418 крим-
ських татар, задіяних в економіці півострова, 11,7 % працювали в промисловості,
60 % — сільському господарстві, 5 % — транспорті, 1,5 % — будівництві, 0,5 % —
зв’язку, 4,6 % — житловому і комунальному господарстві, 3,9 % — народній освіті
та соцзабезі, 3 % — торгівлі та громадському харчуванні, 0,3 % — культурі та мис-
тецтві, 3,7 % — управлінні, 3 % — партійних та громадських органах .
99
Втім, ці зміни, що були універсальними, вкотре в історії півострова докорін-
но змінили етнодемографічну ситуацію.

99 Хаялі Р.І. Етносоціокультурна еволюція кримськотатарського народу в ХХ ст.: Авто-
реф. дис. … д-ра іст. наук. Львів, 2010. С. 15.
539