Page 660 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

ромів була кримськотатарська, саме нею і відбувалося навчання в одній із сімфе-
ропольських початкових шкіл. З наявних 1 200 ромських дітей шкільного віку її
відвідували тільки 240 (близько 20 %), навчання яких зазвичай завершувалося у
85
4—5-му класах .
Чимало проблем було й у кримськотатарських школах. Попри потужне, зда-
валося б, зростання їхньої мережі (в 1922/1923 навч. р. діяло всього 20 шкіл, в
1941 р. — 402), болючою залишалася проблема якості освіти. Переважна біль-
шість дітей не завершували курсу навчання. Так, на 1927 р. навчання в початкових
школах завершували лише 7,7 % контингенту. Суттєво відставала від реальних
потреб чисельність шкіл другого концентру: 4 установи — на 1923/1924 навч. р.,
12—16 — до 1930 р., 9 — наприкінці 1930-х років. Середню освіту кримськота-
тарською мовою неможливо було отримати через брак старших класів. До 60 %
86
предметів у них викладали російською .
87
Катастрофічний дефіцит викладачів і навчальної літератури перетворював
«національні» школи на фікцію. Проте найболючішою проблемою національ-
них навчальних закладів була мовна. Завдання переведення шкіл на рідні мови,
проголошене на зорі коренізації, виявилося непідсильним для радянської шко-
ли. З середини 1920-х років у Криму розпочалася робота з підготовки нових під-
ручників для національних шкіл, однак щасливого закінчення справа не мала.
Реформування писемності національних меншин почалося з реформи грець-
кої орфографії і переведення кримчацької і татарської писемностей на латинізо-
ваний новотюркський алфавіт замість староєврейського та арабського. У зв’язку
з цим у Криму розгорнули перепідготовку вчителів, друкування нових підруч-
88
ників і посібників для шкіл . Для вирішення проблеми кадрів починаючи з
1926/1927 навч. року організовували курси підвищення кваліфікації та перепід-
готовки вчителів при педагогічних технікумах. Ефективність курсів, як засвідчив
багаторічний досвід, була вкрай низькою. Власне, йшлося про авральне закриття
кадрових лакун, а не повноцінну розбудову освітньої мережі з професійним пер-
соналом. Типовими, як і всюди в СРСР, були такі проблеми, як відсутність на-
ступності початкової, середньої та вищої освіти національними мовами, низька
89
якість освіти в національних школах і неспроможність вишів забезпечити до-
статню кількість кваліфікованих педагогів для національних шкіл.

85 Там само. С. 193.
86 Див.: Змерзлий Б.В. Формування і трансформація системи просвітництва кримсько-
татарського народу в умовах радянської політики коренізації (20—30 рр. ХХ ст.): автореф.
дис. ... д-ра іст. наук. Харків, 2008. С. 148—155.
87 Зокрема, з 27 учителів болгарських шкіл Криму у 1925 р. лише сім володіли націо-
нальною мовою.
88 Прохорчик М.В. Народна освіта в Криму в 1921—1929 рр.: Автореф. дис. … канд. іст.
наук. Запоріжжя, 2000. С. 11.
89 У 1931 р. учителів для кримських шкіл готували Сімферопольський, Феодосійський,
Ялтинський і Бахчисарайський педтехнікуми.
534