Page 659 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 19. Кримська АСРР

освіти було створено Раду у справах національних меншин. При Кримському об-
комі РКП(б) з’явилися секції національних меншин: вірменська, мусульманська
(з 1927 р. татарська), німецька, єврейська, естонська.
Вважаючи освіту вузловою ланкою політосвіти, влада сконцентрувала всі ва-
желі управління і розпочала централізацію шкільної освіти. У 1925/1926 навч. р.
було розбудовано мережу сільських шкіл, а в 1927/1928 для всіх шкіл затвердже-
но уніфіковану структуру шкільної системи. Створення мережі навчальних за-
кладів у контексті коренізації та наближення їх до населення, особливо в гірських
районах, наражалося на низку проблем. Право всіх етнічних громад на освіту рід-
ною мовою тривалий час залишалося декларативним.
На час Всесоюзного перепису 1926 р. у Криму було 380 населених пунктів, де
компактно мешкали татари, 308 — росіяни, 129 — німці, 105 — українці, 22 —
греки, 15 — болгари, 14 — євреї, 6 — вірмени. Кількість шкіл (315 татарських,
264 російських, 129 німецьких, 11 грецьких, 10 болгарських, 7 вірменських, 7
єврейських, 2 чеські, 5 естонських та 42 російсько-татарські ) засвідчувала як
81
зростання мережі навчальних закладів, так і те, що окремі громади хронічно ви-
падали з уваги кримських освітян. Варто зазначити, що відкрити українські шко-
ли з технічного та методичного поглядів було доволі просто, однак їх не було.
Практичні кроки для створення українських шкіл було зроблено тільки у 1927 р.
У 1929—1930 рр. чисельність українських шкіл збільшилася до 12, у них навча-
82
лися 845 учнів . Водночас у 1928 р. в Кримській АСРР діяли 14 вірменських
початкових шкіл. Станом на 1939 р. вірменська була мовою навчання у 12 шко-
лах (6 початкових, 4 неповні середні, 2 середні), однак, згідно з відомостями
83
В. Григор’янця , майже вся молодь вільно володіла російською й татарською, а
не рідною — вірменською.
У сприятливіших умовах діяли німецькі та єврейські школи, хоча на середину
1920-х років мережа суто єврейських шкіл у Криму була незначною, зважаючи на
рівень мовної асиміляції місцевого єврейського населення. На початку 1926 р. на
півострові працювали 4 єврейські школи на 450 учнів з 15 вчителями. На кінець
84
навчального року було вже 12 шкіл із 25 вчителями та 600 учнями . Численні
проблеми супроводжували життя болгарських і грецьких шкіл. Незважаючи на
багаторічні наполегливі спроби, гальмувався освітній поступ кримських ромів.
Не миналося без курйозів: союзні органи повсякчас наголошували на необхід-
ності розвитку національних ромських шкіл у Криму, підкреслюючи, що саме в
СРСР створили ромську писемність. Однак реалізувати рішення московських
управлінців у кримських умовах було неможливо — рідною мовою кримських

81 Крим в етнополітичному вимірі. Київ, 2005. С. 31.
82 Прохорчик М.В. Народна освіта в Криму в 1921—1929 рр.: автореф. дис. ... канд. іст.
наук. Запоріжжя, 2000. С. 9.
83 Григор’янць В.Є. Вірмени Криму: минуле і сьогодення. Сімферополь, 2005. С. 47.
84 Кондратюк Г.М. Національна політика в Кримській АРСР у 20—30 роках ХХ століт-
тя. Вінниця, 2014. С. 114—115.
533