Page 668 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛ 20

СКАЛКИ РОЗДІЛЕНОЇ НАЦІЇ:
УКРАЇНЦІ В ІІ РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ,
РУМУНІЇ, ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ
ТА УГОРЩИНІ

Подібно до країн-учасниць війни за переділ світу, Росій-
ська імперія активно використовувала українське питання з
експансіоністською метою. Етнічні українські землі аж до Під-
карпатської Русі розглядалися як територія природного при-
рощення імперії Романових. Саме тому вже в серпні 1914 р.
в середовищі неросійських українців поширювалася «Відо-
зва до слов’ян» за підписом головнокомандувача російської
армії вел. кн. Миколи, де «росіян Австро-Угорщини» закли-
кали зустрічати російські війська як визволителів, що повер-
1
нуть їх у «лоно матері Росії» . Боротьба не лише за симпатії
українців, а й за українців як таких (зокрема, в лавах власних
армій) перетворилася на інструмент усіх протиборчих сторін,
що н е гребували брудними і насильницькими прийомами. На
зростання проросійських настроїв у середовищі українців та
євреїв Будапешт і Відень відповідали репресіями, встановлен-
ням низки обмежень (заборона поширення російських та аме-
риканських видань, використання кирилиці, переслідування
москвофільства, заборона автентичних свят і навіть запрова-
дження григоріанського календаря замість юліанського, вре-
шті — посилення асиміляційного тиску, зокрема і в релігійній
царині), а згодом і військовим терором проти цивільного на-
селення. Зрештою сторони змагалися за українців як історичну
складову власних державних / імперських проєктів, намагаю-
чись довести належність собі колонізованої меншини і пере-
тягти її симпатії на свій бік у воєнній борні. Найчастіше саме
росіянам, внаслідок етнокультурної та релігійної близькості, це
вдавалося краще за мадяр, німців, румунів та поляків. Водно-
час не було секретом — жодна з імперських націй не визнавала
Лариса 1 Цит. за: Закарпаття в етнополітичному вимірі. Київ, 2008.
Якубова С. 178.
542