Page 672 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

відчуваючи ускладнення при віднесенні себе до певної етнічної групи. В контек-
сті низки удавнених соціально-економічних і етнокультурних проблем громади
та досвіду існування ЗУНР питання вироблення і впровадження стратегії інте-
грації регіону в суспільно-політичну та соціально-економічну тканину молодого
державного організму набувало надзвичайного значення. Завдання це не було
легким, адже новий державний організм сам ще перебував у стадії становлення
та визначення засад розбудови суверенітету.
Діапазон тогочасних пропозицій зрештою звівся до трьох провідних: «інкор-
пораційна» програма національних демократів (ендеків) на чолі з Романом Дмов-
ським з концепцією мононаціональної Польської держави та примусовою асимі-
ляцією національних меншин; «федералістична» концепція Юзефа Пілсудського
(передбачала створення федерації Польщі, України та Білорусі після відокремлен-
ня останніх від СРСР), яка, однак, не піддавала сумніву належність Східної Гали-
чини / Східної Малопольщі саме Польщі; концепція «нормалізації» міжнаціо-
нальних відносин з українською територіальною автономією в межах Польщі, яку
11
обстоювали соціалісти, керовані Леоном Василевським і Тадеушем Голувком.
Запровадження «інкорпораційної» програми ендеків упродовж першої по-
ловини 1920-х років в аграрно перенаселеній Галичині, ще більше «ущільнен-
ня» її мешканців за рахунок «осадників» вкрай загострили і без того складну
міжетнічну ситуацію. До 1935 р. у прикордонних районах було створено при-
12
близно 7,9 тис. військових «осад» , які відібрали у місцевого населення близько
143 тис. га сільськогосподарської землі.
Соціально-економічна політика Варшави в приєднаних землях мала вираз-
ні аналогії із соціально-економічною політикою Королівської Румунії. Третина
території, додана міжнародними арбітрами за підсумками повоєнних угод, —
Польща «Б» (або ж східні креси — Західна Україна та Західна Білорусь) за-
лишалася сільськогосподарською околицею та сировинним придатком Польщі
«А», на модернізацію якої спрямовувалися всі державні ресурси. На додаток до
промислово розвинених Сілезії та Центральної Польщі розроблялися проєкти
розбудови Центральної промислової округи між Віслою та Сяном, прискорен-
ня розвитку Бориславсько-Дрогобицького нафтового району. Тим часом Гали-
чина залишалася на периферії планів модернізації. На певному етапі розуміння
того, що культивування бідності в середовищі українців означатиме зростання
підтримки ними ОУН, викликало до життя пропозиції розвивати за підтримки
держави кооперативний рух та меліорацію на Волині і в Поліссі. Однак унаслідок
бідності самої країни про якісний злам колоніальних стереотипів не йшлося.

ським, визначав у кінцевому підсумку чисельність українців II Речі Посполитої між 4 552 035
і 4 686 000 осіб (відповідно — за мовою та віровизнанням). (Див: Рубльов О. Національне
питання в ІІ Речі Посполитій. С. 265.)
11 Див.: Вялова Ю. Леон Василевський (1870—1936): постать політика у контексті
польсько-українського діалогу. Київ, 2019.
12 Розмір такого господарства не міг перевищувати 45 га.
546