Page 681 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

Українські землі королівської Румунії. 1918—1940 рр. Велика Румунія,
31
отримавши частину колишніх австро-угорських володінь (Буковину , Трансіль-
ванію, Мармуреш, Крижану), південну частину Добруджі, яка раніше входила до
32
Болгарії, та Російську Бессарабію , перетворилася на другу за розмірами країну
повоєнної Європи. Захоплення територій сусідніх держав докорінно змінило ет-
нополітичну ситуацію в країні, перетворивши її з моноетнічної на поліетнічну.
Разом з Бессарабією та Буковиною до складу Румунії увійшли 1 млн українців,
понад 500 тис. росіян, 600 тис. болгар. Українці становили етнічну більшість Пів-
33
нічної Буковини — 66 % населення (румуни лише 6 %) . У жодній з приєднаних
територій, за винятком Трансільванії, румуни чисельно не домінували. Саме ця
обставина зумовила суперечливість внутрішньополітичного курсу Великої Ру-
мунії та спричинила глибокі деструктивні процеси в суспільно-політичному та
економічному житті країни.
Віддавши Румунії ласий шмат європейської території, арбітри виставили
жорсткі умови щодо дотримання прав національних меншин. На Берлінському
конгресі визнання незалежності Румунії де-факто було поставлено в пряму за-
лежність від забезпечення в країні віротерпимості та політичного рівноправ’я
етнічних меншин, передусім євреїв . Конституція 1919 р. зрівняла євреїв у гро-
34
мадянських правах, проте подальша історія королівства, насамперед Буковини й
Бессарабії як його складових частин, показала, що проголошені нею принципи,
стосовно не лише євреїв, а й українців, залишилися на папері.
Одразу після окупації місцеве самоврядування в Бессарабії фактично було
знищено, натомість створили так звані «комісії самоврядування». Враховуючи

31 Північна Буковина нормативно була передана Румунії згідно з ст. 59 Сен-Жерменської
мирної угоди від 10 вересня 1919 р., березневої та серпневої угод 1920 р. Приватна угода Ве-
ликих Князівств, укладена 9 вересня 1919 р. в Парижі, була покликана захистити права на-
ціональних меншин на інкорпорованих територіях. Згідно з нею, Румунія була зобов’язана
створити умови для здійснення іншомовними громадянами права вільно користуватися
рідною мовою усно, письмово і перед судом. (Буковина 1918—1940 рр.: зовнішні впливи та
внутрішній розвиток. Чернівці, 2005. С. 151.)
32 Остання була приєднана до Румунії як область з широкою автономією та значними
правами самоуправління, однак рішення Сфатул-Церій 27 березня 1918 р. про запрошення
румунських військ визначило подальшу незавидну долю Бессарабії в складі королівства. Ру-
мунський парламент урочисто оголосив про приєднання Бессарабії, Буковини та Трансіль-
ванії 29 грудня 1919 р., а в 1920 р. Верховна рада Ліги Націй підтвердила права королівства
на окуповані території.
33 Иорданский А.А. Румыния. Народ, его история, экономика, политика и вооруженные
силы. Москва, Ленинград, 1926. С. 143.
34 У цьому контексті відбувся перегляд чинної конституції, однак справа не пішла далі
натуралізації 900 євреїв — учасників російсько-турецької війни та визнання громадянських
прав верхів єврейської фінансової буржуазії. Становище пересічного єврея навіть погірши-
лося. Зокрема, євреям було заборонено оселятися в сільській місцевості, якщо вони не були
орендарями; вони не мали права орендувати більш як 1 000 га землі, вступати на державну,
муніципальну та громадську службу, обіймати посади офіцерів, адвокатів, біржових макле-
рів, бути власниками аптек, членами цехових організацій.
555