Page 697 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 20. Скалки розділеної нації: українці в ІІ Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині та Угорщині

методів, що мають полягати у здобутті прихильності національних меншин як у
культурно-освітньому, так і економічному житті. Нинішня діяльність, що певною
мірою спирається на підрив матеріального благополуччя цієї меншини, за умов
фактичного позбавлення її національних прав, не може витворити природного
81
процесу її тяжіння до пануючого народу» .
Насильницька інтеграція українців стала «міною сповільненої дії» для ру-
мунської державності. Власне, так було всюди, де кордони формувалися шляхом
сепаратних і кулуарних угод, без урахування етнічних ареалів та ментальних особ-
ливостей етнічних громад.
Закарпаття впродовж міжвоєнного періоду. Проголошена 28 жовтня
1918 р. Чехословацька республіка (ЧСР), спершись на підтримку Антанти, до-
лучила до історичної Чехії (Богемії та Моравії) деякі території колишньої Ав-
стро-Угорщини — Словаччину, Закарпаття та частину Тешинської області, по-
діливши останню з Польщею. Успадкувавши чверть населення та п’яту частину
території Австро-Угорської імперії, Чехословацька республіка стала однією з
десяти найбільш розвинених країн повоєнної Європи, що вирізнялася високим
рівнем промислового (тут було сконцентровано майже 70 % промисловості Ав-
стро-Угорщини) та соціального (близько 40 % населення були задіяні в промис-
ловості, 37 % — в аграрному секторі) розвитку. Закарпаття порівняно з Чехією
було сільськогосподарською провінцією з традиційними для регіону проблема-
ми аграрного перенаселення.
Країна розбудовувалася на засадах концепції «єдиної чехословацької нації»,
запропонованої тандемом лідерів національно-визвольного руху: першим пре-
зидентом ЧСР Томашем Гаррігом Масариком та першим міністром закордонних
справ і другим президентом республіки Едвардом Бенешем. В основі її лежала
ідея політичного союзу державотворчих націй чехів і словаків та побудови зраз-
кової демократичної держави, завданням якої є піклування про все самоврядне
населення, гарантування економічного та культурного розвитку національних
меншин. Про це йшлося в першому зверненні Т.Г. Масарика до Національних
зборів 22 грудня 1918 р.
«Юридично і політично все наше політичне життя, конституція і все законо-
давство проводилося з самого початку так, що політично [словаки] утворюють з
чехами повну єдність і що не є національною меншиною, так само як, наприклад,
не є нею шотландці або уельсці в Англії, — згадував пізніше Е. Бенеш. — Так на
справу дивляться і словаки. У державі становлять тільки близько 16 % населення,
але політично і державно є частиною 67 % більшості зі всіма далекосяжними на-
82
слідками цього факту» . Словаки, які майже втричі поступалися чехам демо-
графічно та економічно, зрештою опинилися у становищі «молодшого брата»

81 Буковина: національні рухи та соціально-політичні процеси 1918—1944 рр. Погляд ди-
пломатів (Документи). Чернівці, 2007. С. 96.
82 Цит. за: Віднянський С. Національна політика Праги у Підкарпатській Русі. Націо-
нальне питання в Україні ХХ — початку ХХІ ст.: історичні нариси. Київ, 2012. С. 284.
571