Page 700 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 700
РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ
Об’єктивні умови повсякчас створювали підстави для незадоволення низки ет-
нічних груп ЧСР своїм становищем у державі, проте слід зауважити, що підхід рес-
публіки до вирішення проблем у сфері міжнаціональних відносин не мав аналогів
у повоєнній Європі. Значною мірою це стосувалося і українців / русинів Закарпат-
тя, яке після тривалої дипломатичної боротьби згідно з Версальським (28 червня
1919 р.) і Сен-Жерменським мирними договорами (10 вересня 1919 р.) в умовах
фактичної окупації краю чеськими і румунськими військами було передано Чехо-
словаччині на правах автономії. При цьому Пряшівщина підпорядковувалася Сло-
ваччині, а Королівству Румунія відійшли 14 українських сіл Мармарощини.
Передавши край разом із населенням, яке твердо наполягало на власно-
му суверенітеті в новоутвореній державі, міжнародні арбітри «подбали» про
його майбутнє як меншини. Його обриси окреслив Договір про захист націо-
нальних меншин, підписаний 10 вересня 1919 р. в Сен-Жермені-ан-Ле, за яким
«територія русинів на південь від Карпат» визначалася як автономна одиниця
у складі Чехословацької республіки з широким самоврядуванням. Гарантувалося
створення окремого сойму, що мав регулювати питання мови, освіти, релігії та
місцевого управління; окремий порядок призначення урядовців; справедливе
представництво населення краю в парламенті республіки. Передбачалося, що гу-
бернатор Закарпаття призначатиметься президентом ЧСР і буде відповідальним
перед соймом. У Тріанонському мирному договорі (4 червня 1920 р.) Угорщина
визнала нову геополітичну ситуацію. Стаття 48 договору вказувала: «Мадярщи-
на визнає, як то уже були вирішили Держави Союзні і Об’єднані, повну незалеж-
ність Чехословацької держави, до неї же буде включено і автономну територію
91
південно-карпатських русинів» . Приєднання Закарпаття до ЧСР, що сталося
внаслідок збігу низки обставин, розглядалося учасниками Паризької мирної
конференції як передумова створення Малої Антанти — оборонного союзу Ру-
мунії, Чехословаччини і Югославії проти угорської іреденти.
Міжнародні рішення щодо Закарпаття були імплементовані «Генеральним
статутом про організацію адміністрації Підкарпатської Русі, приєднаної Па-
ризькою мирною конференцією до Чехословацької республіки» (16 листопада
1919 р.) , що закріплював офіційну назву набутої території — «Підкарпатська
92
Русь» («Русинсько») і запроваджував посаду адміністратора краю (він очолю-
93
вав так зване Цивільне управління ) до часу скликання сойму та створення тим-
91 Цит. за: Болдижар М.М. Край мій рідний: Науково-популярні нариси з історії Закар-
паття між двома світовими війнами. Ужгород, 1998. С. 42.
92 18 листопада Генеральний статут був оприлюднений у Підкарпатській Русі, але так і
не був опублікований — отже, не набув чинності — у збірнику законів і розпоряджень ЧСР.
(Див.: Закарпаття в етнополітичному вимірі. С. 237.)
93 26 квітня 1920 р. уряд видав розпорядження «Про зміну Генерального статуту Під-
карпатської Русі», яким ліквідовувалася Директорія, юридично закріплювався інститут
Цивільного управління, а замість посади адміністратора вводилися посади губернатора
(ним призначався представник місцевого населення) і віцегубернатора (ним ставав чеський
урядовець, якому підпорядковувалися всі відділи (реферати) Цивільного управління і прак-
574
