Page 696 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

ковість їхнього становища, значні земельні ділянки, набуті коштом українського
селянства, зверхність і пихатість у ставленні до тубільців, некомпетентність та
корисливість створили нездоланну прірву між органами місцевого державного
управління та населенням провінцій.
Внутрішня суперечливість румунської дійсності, блискуче підмічена сво-
го часу Л. Троцьким, не зникла в повоєнний час. Через колоніальне становище
Буковини та Бессарабії вона дедалі посилювалася: «Вивіски списані з паризь-
ких, так само й кокотки. Про муніципалітет Бухареста говорять багато поганого,
але... на деяких перехрестях він спорудив жерстяні споруди, такі самі, як у Пари-
жі... З одного боку, занадто нарядні для вулиці бухарестські дами, і явно-орієн-
тальний характер має ритуальне чищення чобіт. А з іншого — більша половина
населення ходить босоніж; між розкішних лакованих офіцерів і прекрасних дам
в одному вимірі шмигають виснажені, обірвані, брудні селянські діти зі свіжими
горіхами й сливами чи напівголі вошиві циганята з простягненими рученятами.
Невпевнено ступають босими ногами по асфальту смугляві селяни у довгих до
п’ят білих сорочках — з капустою чи качками, і, коли ви з цими білими фігура-
ми стикаєтеся біля порогу готелю, вони смиренно знімають перед вами шапки.
Про віки голоду, приниження і безпросвітного рабства говорить цей безмовний
79
поклін» .
Розкіш офіційного Бухареста забезпечувалася визискуванням провінцій,
населення яких було позбавлене можливості мати справжнє представництво в
румунському парламенті, обіймати впливові державні посади, врешті, здобува-
ти освіту рідною мовою і спілкуватися нею в повсякденному суспільному жит-
ті. І мешканці провінцій були свідомі цього. Ставлення народу українських зе-
мель до Румунії та її владарювання вичерпно охарактеризували автори виданої в
еміграції монументальної праці «Буковина, її минуле і сучасне»: «Румунський
період не залишив за собою ні тривких монументів, ані добрих спогадів серед
населення Буковини. Для українців це був період національного насилля, зма-
гання з нерівним і брутальним ворогом, який ставив собі за мету усіми можли-
вими засобами зненаціоналізувати або екстермінувати український автохтонний
елемент. Тільки вітальність українського народу і висока національна свідомість
80
дали йому змогу стійко перетривати румунську окупацію» .
Українська проблема вийшла на перший план саме через численність етніч-
ної громади та надзвичайно жорстку й послідовну політику денаціоналізації сто-
совно неї. Аналітичні матеріали польських дипломатичних установ у 1933 р. фік-
сували напруження у сфері міжетнічних взаємин і наголошували, що саме вони
гальмують процес фактичного об’єднання провінцій зі Старою Румунією. За-
значалося буквально таке: «... Процес фактичного злиття Буковини з Румунією
залежить, передусім, від розв’язання проблеми національних меншин, яка, осо-
бливо, у відношенні до українців, вимагає застосування обережних і витончених
79 Троцкий Л., Раковский Х. Очерки политической Румынии. Москва, 1922. С. 15.
80 Буковина, її минуле і сучасне. С. 390.
570