Page 710 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

129
для близько 35 тис. чехів і словаків — п’ять , при цьому на чеську школу при-
130
падало 67 учнів, русинську — близько 300 . На тлі помітного розвитку народ-
ної освіти непоказними залишалися характеристики навчальної мережі вищих
ступенів. Хоча впродовж чехословацького панування чисельність гімназій (лише
їхні випускники могли вступати до університетів) зросла з трьох до восьми, укра-
131
їнськими були лише три . Так і не було створено університету в Закарпатті, тож
вищу освіту українці могли здобути лише в Українському вільному університеті
(УВУ) та Українському педагогічному інституті ім. Драгоманова у Празі, а також
у Господарській академії в Подебрадах.
Найбільш дражливим аспектом міжетнічних взаємин у краї залишалося
132
мовне питання , що трансформувалося під дією низки політичних факторів у
протистояння двох різноспрямованих проєктів: українського, що виходив з ро-
зуміння етнокультурної єдності скалок української нації, та карпаторусинського
(русофільського), що наполягав на окремішності русинів від українців і спирався
на іноземні сили та підтримку церкви. Вагомим чинником поширення карпато-
русинства / русофільства стало й те, що повоєнна Чехословаччина перетворилася
на один з найбільших осередків російської еміграції, що розглядала русинський
політичний проєкт як свою природну базу, оскільки традиції русофільства сяга-
ли тут корінням у середину ХІХ ст. Центром об’єднання таких сил стало «Об-
щество им. А. Духновича», створене в березні 1923 р. Т. Масарик, особисто
підтримуючи морально і навіть матеріально обидві політичні течії, від початку
зайняв позицію безстороннього спостерігача, принципово не втручаючись у су-
перечки з мовного питання. Це, однак, не означало відсутності упередженості у
владних інституцій на регіональному рівні, де впродовж 1920-х років домінували
прихильники українського напряму, а з кінця 1920-х років — їхні опоненти ру-
софіли, які виявилися у переконливій більшості на момент створення першого
уряду автономної Підкарпатської Русі, а після призначення прем’єр-міністром
А. Волошина (26 жовтня 1938 р.) перейшли в опозицію.
Зміни, що сталися впродовж міжвоєнного десятиріччя, засвідчили, який по-
тужний потенціал приховує українська спільнота — варто лише створити більш-
менш сприятливі умови для його виявлення. Зусилля влади ЧСР в напрямі
послідовного впровадження на державному рівні демократичних принципів сус-
пільно-політичного життя, демократизації церкви, запровадження свободи ві-
росповідання і навіть атеїзму, втілення принципу полікультурності та принципу
навчання материнською мовою, політичної змагальності та свободи національ-
ного вибору перебували в основі об’єктивного процесу розбудови громадянської

129 Віднянський С. Національна політика Праги у Підкарпатській Русі. С. 299.
130 Закарпаття в етнополітичному вимірі. С. 269.
131 Там само. С. 270.
132 На початку 1920-х років 23% міських мешканців розмовляли українською / русин-
ською мовою, близько 60% — угорською. (Див.: Закарпаття в етнополітичному вимірі.
С. 207.)
584