Page 16 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

ухвалення «Декларації про державний суверенітет», наполягаючи на її пріоритет-
ному розгляді. Спочатку дане питання було внесене у порядок денний під номером
15, хоча «Народна рада» наполягала на розгляді його у першій п’ятірці, згодом
опозиція дотиснула компартійну більшість, і питання було поставлене десятим у
порядку денному. Однак за основу був узятий проєкт документа, підготовлений за
ініціативи першого секретаря КПУ В. Івашка. Концептуально він відштовхувався
від уявлення, що оскільки УРСР значною мірою економічно залежить від централь-
ного уряду, то й державний суверенітет республіки мав носити обмежений характер.
28 червня 1990 р. проєкт Декларації розглядався у сесійній залі. Навколо
нього точилися жорсткі дискусії, хоч нагальність його ухвалення була очевидна
для усіх політико-ідеологічних таборів. Гострі дебати йшли навколо категорич-
ності формулювань (наприклад, Декларація суверенітету мала бути «Української
РСР» чи «України»). Крім того, конче потрібно було продемонструвати єдність
народних депутатів у питанні державного суверенітету, щоб підсумки голосуван-
ня не призвели до суспільного розладу.
Позиції компартійної більшості в дискусії похитнулися через несподіваний
перехід на роботу до Москви В. Івашка, одного із лідерів КПУ. На чолі групи з 60
депутатів він поїхав на ХХVІІІ з’їзд КПРС, незважаючи на суспільно-політичне
загострення в Україні (11 липня мав розпочатися загальноукраїнський шахтар-
ський страйк). Водночас В. Івашко дав негласну вказівку до його повернення з Мо-
скви не ухвалювати Декларацію, затягуючи обговорення. Під тиском «Народної
ради» парламент 6 липня проголосував про відкликання народних депутатів, зо-
крема В. Івашка, до Україні. Той у відповідь передав заяву про свою відставку з по-
сади голови Верховної Ради. «Під нього» у Москві було створено посаду заступ-
ника генерального секретаря ЦК КПРС. «Народна рада» кваліфікувала демарш
В. Івашка як нехтування інтересами України на користь радянського центру і тим
самим отримала моральну перемогу в очах суспільства. У своїх спогадах І. Юх-
новський вважав провокування В. Івашка до відставки своєю другою за серйоз-
ністю історичною помилкою як лідера «Народної ради» (перша — відмова від
співробітництва з новим керівником КПУ С. Гуренком): «…Безумовно, пізніше
Президентом України обрали б Івашка, і я глибоко переконаний, що він був би
таким президентом як Бразаускас (перший секретар Компартії Литовської РСР,
згодом президент і прем’єр-міністр незалежної Литви). І господарство України
розвивалося б нормальним шляхом, бо зберіглася б комуністична дисципліна з
боку комуністичних директорів, які повністю володіли центром, сходом і заходом
України. Тобто не розпалася б індустрія, не відбулося б того безладу, який стався
8
пізніше» . Відзначимо, що інший активний учасник тогочасних подій, депутат
В. Пустовойтенко, давав протилежну оцінку: «Не переконаний, що Івашко зумів
би довго всидіти у кріслі голови (Верховної Ради. — Авт.), навіть, якби не поїхав

8 Юхновський І. Декларація про незалежність України — процес національного само-
визначення. Декларація про державний суверенітет України. Історія прийняття, докумен-
ти, свідчення. Житомир, 2010. С. 42.
14