Page 20 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

політичного ресурсу у опозиції не було, і її вимоги були проігноровані. Показо-
вим у цьому відношенні став провал загальнореспубліканського страйку, ініційо-
ваного «Народною радою» на 1 жовтня 1990 р.
Складалося враження, що компартійний режим готував плацдарм для по-
вернення республіки у минуле, користуючись тим, що значна кількість грома-
дян не мала чітко визначеної політичної позиції, а націонал-демократичні сили
були неспроможні розширити коло своїх прихильників. Намагаючись відверну-
ти консервативний розворот, на вулиці вийшла молодь. 2 жовтня за ініціативи
«Української студентської спілки» (УСС) та львівського «Студентського брат-
ства» стартувала акція ненасильницької громадянської непокори. Її лідерами
були О. Доній (Київ), М. Іващишин (Львів), О. Барков (Дніпродзержинськ,
Дніпропетровська обл.). Молоді люди оголосили голодування, утворивши на-
метове містечко у центрі Києва на площі Жовтневої революції (зараз Майдан
Незалежності). Їхнім символом були білі пов’язки на головах. Активісти, які не
голодували, але допомагали проводити протест (підтримка порядку, медичне об-
слуговування тощо), носили чорні пов’язки.
Протестна акція отримала назву «Студентська революція на граніті». Вона
засвідчила, що і республіканська влада, і опозиція відстали від політичного
розвитку активної частини українського суспільства. За приклад організатори
Революції на граніті взяли акцію протесту в Болгарії. Плануючи акцію влітку
1990 р., активісти дискутували щодо ефективності ненасильницьких протестних
дій в Україні. Половина болгарського суспільства, як зазначали вони, виступала
за необхідність завершення комуністичного експерименту, тоді як в УРСР по-
революційному налаштовані громадяни залишалися в меншості.
Головними вимогами протестувальників були: відмова від підписання союз-
ного договору, проведення позачергових виборів українського парламенту на ба-
гатопартійній основі не пізніше весни 1991 р., відставка голови уряду В. Масола,
який виступав за поступові реформи, узгоджені з радянським центром, повер-
нення українців строкової служби на територію УРСР, проведення націоналіза-
ції майна КПУ та ЛКСМУ.
Резонанс на студентську ініціативу в українському суспільстві був позитив-
ним — ідеалістично налаштована молодь, яка діяла в ненасильницький спосіб,
викликала симпатію, навіть безвідносно від її ідеологічного андеграунду. З по-
чатком акції допомогу маніфестантам стали надавати звичайні мешканці столиці
(вони приносили теплі речі, їжу, окріп) та організації, насамперед навчальні за-
клади (зокрема, з ініціативи секретаря парткому Київської політехніки В. Крюч-
кова були привезені розкладачки). Адміністрації закладів вищої освіти надавали
можливість групам пікетників, які формувалися з протестувальників, виступати
в студентських аудиторіях із закликами підтримати акцію та її вимоги.
Революція на граніті стала несподіванкою не тільки для влади, але й для опо-
зиції. Представники «Народної Ради» зустрілися з лідерами протестувальників
лише 3 жовтня і, вислухавши вимоги, намагалися переконати їх прибрати гасло
18