Page 17 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 1. Дві революції в «заповіднику застою»

до Москви. Балансування словами на тлі порожніх полиць магазинів було можли-
вим лише за умови, якби виступив носієм ідеї для згуртування суспільства. Але
9
колишній перший секретар ЦК КПУ такої ідеї не мав» .
Так чи інакше, «Народна рада» скористалася дезорієнтацією та деморалі-
зацією компартійної більшості і «дотиснула» її. 16 липня 1990 р. Верховна Рада
під головуванням першого заступника спікера парламенту І. Плюща ухвалила
«Декларацію про державний суверенітет України» 355-ма голосами «за» при
чотирьох «проти» (26 депутатів не голосували). Це стало першим принципо-
10
вим кроком до відходу України від радянської державності . Вже 24 липня біля
будівлі Київської міської ради був піднятий синьо-жовтий прапор. У наступні
місяці на засадах та на розвиток Декларації була ухвалена низка документів: по-
станова про порядок проходження військової служби громадянами України за її
межами, закон «Про економічну самостійність України» (03.08.1990), постано-
ви про реалізацію положень Декларації у зовнішніх відносинах, зокрема з радян-
ськими республіками (осінь 1990 р.), були підписані двосторонні угоди з Росією,
Білоруссю, Узбекистаном, Казахстаном, прибалтійськими республіками тощо.
З весни 1990 р. пришвидшилося формування українських некомуністич-
них партій, що гальмувалось перед тим офіційною владою. Першою ластівкою
стала «Українська республіканська партія» (УРП), створена наприкінці квіт-
ня рішенням з’їзду «Української Гельсінської спілки». На чолі її став дисидент
Л. Лук’яненко. Скоро у лідерів національно-демократичного руху проявилася
різниця у політичних та ідеологічних підходах. Один із найавторитетніших —
дисидент В. Чорновіл — разом з одинадцятьма делегатами з’їзду оприлюднили
заяву, у якій вони відмежувалися від УРП через авторитарні принципи її органі-
зації (зокрема через принцип «демократичного централізму» та заборону ство-
рення партійних груп). Створення УРП не викликало позитиву у компартійної
влади: реєстрація партії Міністерством юстиції УРСР затягнулася до листопада
1990 р. і відбулася передусім завдяки суспільному тиску.
Реєстрація УРП дала зелене світло й іншим українським некомуністичним
політсилам. Уже у грудні 1990 р. було створено «Демократичну партію України»
з групи депутатів «Народної Ради» (зокрема лідерів «Народного руху» Украї-
ни І. Драча та Д. Павличка, очолив партію дисидент Ю. Бадзьо). Також у грудні
внутрішня опозиція в КПУ, яка діяла у рамках всесоюзного об’єднання «Демо-
кратична платформа в КПРС», утворила «Партію демократичного відроджен-
ня України» (очільник В. Філенко).
Ще більших обертів процес створення нових українських політичних партій
набрав 1991 р. Створені тоді партії не були масовими, загальна чисельність чле-
нів становила до 50 тис. осіб, а найбільша з них — УРП — не мала й дев’яти тис.
членів. Натомість була чітка регіональна прив’язка: члени та симпатики більшос-

9 Пустовойтенко В. Сьома вершина. Київ, 2007. С. 125.
10 Декларація про державний суверенітет України. Сайт Верховної Ради України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12
15