Page 21 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 21
Розділ 1. Дві революції в «заповіднику застою»
про позачергові вибори. Тактичною перемогою акції стало відвідання 5 жовтня
табору на площі Жовтневої революції Л. Кравчуком, яке транслювалося україн-
ським телебаченням. Голова Верховної Ради, з одного боку, безуспішно намагався
домовитися з протестувальниками, а з іншого — залякати їх. Підстави для по-
спіху в нього були: на наступний день було призначено проведення масових захо-
дів, присвячених Великій вітчизняній війні, у рамках яких було заплановано по-
кладання квітів до пам’ятника В. Леніну на площі Жовтневої революції. Це був
гарний привід для знесення наметового містечка. Були й готові сценарії розвитку
силової реакції влади: протягом 1989—1990 рр. в СРСР вже були реалізовані
кілька силових сценаріїв придушення суспільних протестів, зокрема у Грузії та
Азербайджані, які починалися з масових безладів, що призводило до радикаліза-
ції суспільства, втрати місцевими осередками Компартії авторитету та посилен-
ня їхньої залежності від союзних силовиків. Саме тому українська компартійна
влада намагалася водночас ігнорувати вимоги протестувальників і не допустити
силового розгону. Тим більше 6 жовтня на підтримку голодувальників була про-
ведена масова акція, у якій взяли участь до 50 тис. киян.
8 жовтня у сесійній залі Верховної Ради обговорювалися шляхи подолання
кризи. Дискусія засвідчила, що нардепи компартійної більшості недооцінювали
симпатії суспільства до протестувальників. Публічна демонстрація цинізму та
відсутність співчуття до молоді завдало репутаційного удару по КПУ. Республі-
кою прокотилася хвиля масового виходу з лав партії, одним із перших це зробив
авторитетний письменник О. Гончар. 9 жовтня був проведений круглий стіл, на
якому маніфестантів вмовляли припинити голодування як очільник «Народної
Ради» І. Юхновський, так і лідер компартійної більшості Л. Кравчук. Водночас
влада продемонструвала готовність піти на часткові поступки і винести на роз-
гляд Верховної Ради питання відставки уряду В. Масола та інші вимоги студен-
тів. Дійсно, наступного дня Л. Кравчук здійснив формальну спробу винесення
на розгляд парламенту цих питань, але на той час вони були непрохідні у сесійній
залі. З цього дня на знак протесту до акції голодування студентів приєдналися
дев’ять народних депутатів, які представляли опозицію.
11 жовтня лідери голодувальників на пресконференції проголосили, що вла-
да ігнорує їхні вимоги, та закликали молодь активізувати протести. Столицю
охопили масові виступи. У закладах вищої освіти та інших навчальних закладах
припинялися заняття. Головна протестна акція відбулася 15 жовтня — багатоти-
сячний мітинг проходив біля будівлі Верховної Ради, був перекритий Хрещатик,
маніфестанти зайняли червоний корпус Київського державного університету
ім. Т.Г. Шевченка. Наступного дня з’явилося ще одне наметове містечко — біля
будівлі Верховної Ради. До студентів почали приєднуватись робітники київських
підприємств та організацій. Протести перекинулися в регіони.
Під тиском вулиці влада почала здавати позиції. 16 жовтня для переговорів
з лідерами протестувальників була створена погоджувальна комісія парламенту.
Надвечір наступного дня Верховна Рада 314-ма голосами ухвалила постанову
19
