Page 258 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 258
УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)
Наслідком женевських переговорів стало те, що бойовики на Донбасі здо-
були час для імітації «державотворення». У Донецьку поряд з Д. Пушиліним
співголовою «Ради міністрів ДНР» був призначений О. Бородай — росій-
ський політичний авантюрист з оточення «православного олігарха» К. Мало-
фєєва (у квітні 2014 р. українські спецслужби зафіксували, як І. Гіркін звітує про
свою діяльність саме перед О. Бородаєм). Пізніше російські висуванці отримали
«офіційні» посади і в Луганську: на початку липня 2014 р. «прем’єр-міністром
ЛНР» за рекомендацією О. Бородая був призначений М. Баширов — росій-
ський політичний консультант.
Протягом квітня-травня 2014 р. бойовики нарощували свій контроль на те-
риторії Луганської та Донецької областей. Міжнародні переговори не давали по-
зитивних результатів. Дедалі частіше повідомлялося про нові штурми військових
частин, розташованих на Донбасі, заволодіння зброєю, захоплення адміністра-
тивних будівель тощо. З кожним днем сепаратисти діяли все зухваліше. 14 черв-
ня, під час заходу на посадку в аеропорту Луганська, був збитий військово-тран-
спортний літак Іл-76 із сорока дніпропетровськими десантниками 25-ї бригади
та дев’ятьма членами екіпажу. На той час це була найбільша одномоментна втрата
військовослужбовців ЗСУ доби незалежності. Трагедія ледь не призвела до но-
вої політичної кризи у Києві, що мала перспективи перерости у повномасштаб-
ний воєнний конфлікт між Україною та Росією: українські активісти хотіли взя-
ти штурмом будівлю російського посольства, лише втручання правоохоронців
і особиста участь у заспокоєнні розлюченого натовпу голів українських МВС і
МЗС не дали дійти до створення комфортного casus belli для Росії. Після цього
теракту Київ вирішив не поспішати з оголошенням тимчасового перемир’я, а нав-
паки, посилив воєнний тиск на бойовиків.
Наприкінці травня, у переддень виборів президента України, «ЛНР» і
«ДНР» за вказівкою з Москви підписали угоду про утворення «конфедера-
тивного союзу народних республік Новоросії», яким мала управляти «рада»
(по три представники від кожної «республіки»). Однак у стані сепаратис-
тів виникли різночитання нового об’єднання. Якщо «Народний губернатор
ДНР» П. Губарєв (на початку травня його випустили з в’язниці і обміняли ра-
зом з двома сепаратистами на трьох офіцерів спецпідрозділу «Альфа» СБУ)
вважав, що сформовано нове державне утворення, то його луганській «колега»
В. Болотов наполягав, що об’єднання в єдину державу не відбувалося, мовляв,
це тільки союз «двох незалежних республік». Це вкотре продемонструвало,
що «державницькі» ініціативи приходили зовні, а місцеві лідери сепаратис-
тів самі не розуміли, що і для чого вони роблять. Ще одним доказом, що се-
паратизм підживлювався зовні, стало призначення «головою парламенту
Новоросії» О. Царьова — народного депутата від Партії регіонів, вихідця з
Дніпро пет ровська. Дніпропетровські та донецькі еліти між собою традиційно
суперничали, тому цей крок російських кураторів викликав обурення серед до-
нецьких. Один з активних організаторів незаконного «референдуму», «ідей-
232
