Page 436 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

ЄВРОМРІЯ VS «РУССКИЙ МИР»: УКРАЇНА В ДОБУ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ

будуть поступитися частиною своєї території та громадян, які на ній прожива-
ють, на користь Мексики чи Канади? За нинішньої геополітичної конфігурації
такий сценарій є фантастичним. Тож Україна мала б працювати над тим, аби в
майбутньому такого роду бажання не народжувалися у її сусідів.
Доволі часто розмірковування вітчизняних експертів перегукуються з ходом
думок російських колег. «Україна бореться не лише за Донбас, а й за остаточне
утвердження в Приазов’ї та Причорномор’ї, які є важливою ланкою цього більш
94
широкого геополітичного масиву, який включає також і прикаспійські терени» .
Розпочинаючи аналіз російсько-українського геополітичного суперництва з Ди-
кого поля, Війська Запорозького, ба глибше — часів прокладення «Шовкового
шляху», коли для того, аби дістатися з Європи до Китаю треба було витратити
від кількох місяців до кількох років, часом забувають, що нині концептуальні схе-
ми класичної геополітики вже не є безсумнівними. Історичний бекграунд важ-
ливий для розуміння витоків формування сучасних проблем, однак не є безпосе-
реднім генератором сучасних негараздів. Власне, їх генерує архаїчність мислення,
притаманна керівним колам Росії. Саме її потрібно враховувати.
Дехто з українських можновладців усе ще перебуває в полоні ілюзій, вважа-
ючи, що неоєвразійська геополітична платформа надасть їм гарантії недоторкан-
ності влади та статків, незаконно отриманих упродовж трансформаційного пере-
ходу. Практика «русского мира» в Криму й на Донбасі засвідчує, що їхні надії є
самонавіюванням, смертоносною ілюзією. Не менш смертоносними є й ілюзії лі-
ворадикальних сил, що вбачають у фрагментації або деконструкції України шанс
для комуністичного реваншу. Досвід втілення російської стратегії щодо України
в Криму та ОРДЛО показує: російська експансія означає повну заміну псевдоеліт
(аж до їхнього фізичного знищення), неодноразовий переділ власності, що су-
проводжується колосальними моральними і фізичними збитками, і що надваж-
ливо — архаїзацію суспільно-політичного та етнокультурного життя, зведення
його до певного набору імітаційних сурогатів, повну втрату історичної перспек-
тиви держави-гібрида та його населення. Це гірка і страшна правда. Її усвідомлен-
ня має стати основою морального і ціннісного вибору, що спроможний вберегти
Україну від перетворення на територію чергової геополітичної катастрофи.
Усі війни закінчуються миром. Рано чи пізно мир прийде й на український
Донбас. Проте мир не має прийти через капітуляцію України перед «русским
миром». Бо в геополітичній ситуації, що складеться після цього, йтиметься не
лише про те, кому формально належатиме ця пошматована війною земля, а про
те, яким стане замирений світ, які цінності лежатимуть у його основі. Чи буде це
світ для людини, чи, навпаки, для нового Голема безжальної державної машини,
здатної перемолоти будь-який людський матеріал на порох.

94 Горбулін В.П., Власюк О.С., Кононенко С.В. С. 23.
410