Page 512 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

ЄВРОМРІЯ VS «РУССКИЙ МИР»: УКРАЇНА В ДОБУ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ

Практика доводить, і в цьому ми абсолютно згодні із А. Колодій, що лише
3
умоглядний поділ України на 11—12 регіонів відповідає реально наявним по-
між їх населенням етнокультурним, ментальним, соціокультурним особливостям
і, відповідно, політичним пріоритетам. Такий поділ загалом враховує складну
історичну динаміку заселення, складання народногосподарського комплексу,
формування політичної та етнонаціональної культури співжиття. Попри це,
упродовж останніх десятиліть усе розмаїття суспільного організму країни було
зведене до дихотомічного протистояння «двох Україн» — Західної та Схід-
ної. Решта регіональних складових держави й нації, здивовано слідкуючи за їх
умоглядним протистоянням, мали вирішувати, чию матрицю наслідувати і чиїм
культурним кодом послуговуватися. Так, начебто, своїх кодів і традицій вони не
мали. В епіцентрі уявного протистояння перебували промовці цих «двох Укра-
4
їн» (у народі їх охрестили «говорящими головами»). Решта регіонів, не маючи
харизматичних представників в українському політикумі, лишилася на маргінесі
емоційної дискусії.
Тим часом реальна етнокультурна ситуація була набагато складнішою і су-
перечливішою за позірну схему. Багаторічні дослідження засвідчували, що укра-
їнці і росіяни Донецька мають між собою більше спільного (у поглядах, поведін-
ці, ставленні до суспільно важливих проблем), ніж українці Донецька та українці
Львова. Поряд зі зміцненням українського суверенітету міцніла і регіональна
ідентичність, що об’єднувала регіональні етнічні конгломерати. «Російськомов-
ні українці Донецька, Києва й Ужгорода різняться між собою, — зазначав з цього
приводу Я. Грицак. — У Києві вони розмовляють тією ж мовою, що й більшість у
5
Донбасі, проте голосують, як галичани» .
Узагальнений опис «чистих типів» східної та західної ідентичності в Україні
найбільш вдало, як на наш погляд, поданий А. Колодій:
— східноукраїнська ідентичність: креольство у культурі (російська мова,
включеність в інформаційний і маскультурний простір Росії), компрадорський
капітал в економіці (пов’язані з Росією олігархічні клани), інтеріоризація ко-
лишнього комуністичного режиму (совєтизація свідомості), панування істо-
ричних міфів про «Русь — колиску трьох народів» та про «возз’єднання»
України з Росією як акт історичної справедливості, сучасні міфи про те, що
Донбас найуспішніше розвивається і «усіх годує» («донецьке чудо», за ви-
словом В. Януковича), а також про праворадикальний націоналізм як сутність

3 Полісся, Поділля, Центр (Кіровоградська, Полтавська та Черкаська області), Волинь,
Слобожанщина, Причорномор’я (Миколаївська, Одеська й Херсонська області), Нижнє
Подніпров’я (Дніпропетровщина і Запоріжжя), Донбас (Донецька і Луганська області), Га-
личина, Закарпаття та Буковина, Київ, Автономна Республіка Крим.
4 Найсвіжішу інтерпретацію проблеми див.: Рябчук М. Долання амбівалентності. Ди-
хотомія української національної ідентичності — Історичні причини та політичні наслідки.
Київ, 2019.
5 Грицак Ярослав. Чи варто штовхати під руку? URL: http://postup.brama.com/
010116/9_9_2.html
486