Page 514 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 514
ЄВРОМРІЯ VS «РУССКИЙ МИР»: УКРАЇНА В ДОБУ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ
зими 2014 р. суспільство підійшло уявно роз’єднаним по цій демаркаційній лінії.
Відтоді риторика непримиренного цивілізаційного протистояння стала лейтмоти-
вом як внутрішньополітичної боротьби, так і висвітлення українських подій у світі.
Їх кульмінація і новий виток загострення дискусії припав на часи громадянського
єднання учасників Майдану, що так чи інакше уособлював національні цінності і
сплутав плани політичних сил, які робили ставку на реальний, а не метафоричний
розкол України. Незважаючи на відмінності свого соціального статусу, етнічного
походження, мови, якою звикли розмовляти, регіону, з якого приїхали, майданівці
готові були діяти як єдина нація. Спочатку саме в подіях Помаранчевої революції
термін спонтанно набув політичного, громадянського змісту. Вдруге, після Майда-
ну-2004, як зазначала А. Колодій, нація постала у процесі та внаслідок участі наро-
ду у масовій громадянській, патріотичній і демократичній акції, що продемонстру-
вала високий рівень толерантності та порозуміння. Майдан «уявив» українську
націю як полікультурну громаду із спільною українською політичною ідентичніс-
11
тю, яка може і мусить відстояти своє прагнення правди і свободи .
Насправді ж восени 2013 — узимку 2014 р. від з’ясування межі роздільності
України безпосередньо залежала її доля.
Йшлося про формування міжетнічної єдності — не штучно змодельованої
радянської, а реальної природним чином народженої новітньої української, за-
снованої на засадах реального демократизму. Події Майдану-2013/14, анексії
Криму й «східної весни» поставили в новому історичному контексті багатократ-
но відстрочуване внаслідок фатальних для України історичних подій завдання
модернізації української політичної нації. У принципово новому історичному
12
контексті актуалізувалися питання: що таке українськість , етнічна і політич-
на нація, хто більшою мірою — етнічні українці І. Плотніцький та О. Захарчен-
ко чи кримський татарин Р. Чубаров, вірменин С. Нігоян, росіяни О. Сєнцов
та О. Стяжкіна — є носіями сучасної української національної ідеї, і яке місце в
модерному українському проєкті відведено стереотипним поняттям «націона-
лізм», «патріотизм», «народність».
Реальна загроза втрати територіальної цілісності й суверенітету навесні
2014 р. вивели суспільство зі стану своєрідного анабіозу. Універсальний фактор
ський журнал. 2008. № 1. С. 30—31. URL: http://ukrzurnal.eu/pdf/uz_2008_01.pdf; Дереш Л.
Створений вручну політичний важіль. Український журнал. 2008. № 1. С. 25. URL: http://
ukrzurnal.eu/pdf/uz_2008_01.pdf; Грицак Я. Двадцять дві України. Критика. 2002. № 4.
11 Колодій Антоніна. Український регіоналізм...
12 Вважаємо доволі вдалим мистецьким підсумком ролі Майдану-2014 у процесі укра-
їнського націєтворення рядки Марини Препотенської: «И выпал первый снег./ Опять при-
шла зи ма./ Был год как целый век./ Мы не сошли с ума,/ а в эти две зимы почувствовали вдруг,/
что зна чит слово МЫ,/ что значит слово ДРУГ./ Политы кровью тропы, но, плача и лю-
бя, искали мы Евро пу,/ ну а нашли — себя!». (Итоги десятилетия для Украины по версии
«Про|странства» (UA). URL: https://www.prostranstvo.media/pidsumki-desjatilittja-dlja-
ukraini-za-versiieju-pro-stranstva/?fbclid=IwAR12TGm1xnKw5WtRR9T0Raf4tPjPnFhcORIv
UwVm-wEvhCiWOxTzs_v6Lf0.)
488
