Page 516 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

ЄВРОМРІЯ VS «РУССКИЙ МИР»: УКРАЇНА В ДОБУ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ

компромісу. Передусім — у тих питаннях, що роками виступали найгострішими со-
ціальними подразниками: мовному, історичної пам’яті й історичної політики, засад
націєтворення, культурних домінант, геополітичних орієнтирів і перспектив.
У цьому переліку чільне місце посідає проблема інтегративних засад націє-
творення. Від початку ХХІ ст. визначальним трендом процесу українського на-
цієтворення та його інтерпретацій у світі залишався його виразний дуалізм і хро-
нічний брак інтегрувальних ідентитетів. Як зазначали автори аналітичної допові-
ді «Суперечності ідентичностей в Україні та шляхи їх регулювання в контекстах
політики громадянської консолідації української нації», «постання незалежної
України підштовхнуло до переосмислення ідентитетів на різних рівнях: від гло-
бального до регіонального і локальних. Зрозуміло, що це не відбувалося “з чисто-
го аркуша”: попередні політичні (політизовані) і геополітичні “переконання” —
стратегії й бажання, глибоко вкорінені у свідомості управлінської і фінансової
еліти найбільш розвинених держав світу, як і політико-економічної, інтелекту-
альної та ін. еліти України, розмаїті цінності минулого і виклики з майбутнього
для населення планети, Європи, України як держави загалом і її регіонів зокрема,
стали підставою для численних розмежувальних ліній як у світовому просторі і
часі, так і підставою розламів на політичному, соціальному, свідомісному рівнях
у межах Української держави. “Минуле” є підставою для численних нових (у тому
числі й геополітичних) конструктів, в яких Україна ідентифікувалася / ідентифі-
кується безпосередньо чи опосередковано. Тобто на “ідентифікуюче питання”
“який ти?” наприкінці ХХ століття із вуст Зб. Бжезінського прозвучало: Украї-
на — “геополітична вісь”, а С. Гантінгтон стверджував, що “Європа закінчується
там, де закінчується західне християнство і починається іслам і православіє”, що
Україна — “розколота” країна. Тобто ідентитетом, в одному випадку, виступали
роль і місце України в геополітичному просторі, в іншому — релігія, яка слугує
17
своєрідним “консервантом” ідентичності» .
Зрозуміло, що країна, яка перебуває в стані війни і прагне здобути перемогу,
просто не може собі дозволити тиражувати попередні провальні практики. По
кількох роках бойових дій Україна все ще постає як failed state, темна конячка
сучасного світу не лише із занадто суперечливими іміджевими інтерпретаціями
18
поза її кордонами , а й з невизначеною (підчас внутрішньо суперечливою) само-
17 Суперечності ідентичностей в Україні та шляхи їх регулювання в контекстах полі-
тики громадянської консолідації української нації. Аналітична доповідь. Ін-т політ. і етнонац.
дослідж. ім. І.Ф. Кураса НАН України. Київ, 2015.
18 Доволі широкий спектр поглядів на Україну пропонує сучасна польська інтелекту-
альна еліта: від засвідчення позитивних змін, як у випадку з Р. Капусцінським, автором кни-
ги «Імперія» (1993), до «брудної й смердючої» в трактовці журналіста З. Щерека, автора
книги «Прийде Мордор і нас з’їсть, або Таємна історія слов’ян» (2013), написаної у стилі
гонзо. Найвідомішими маркерами внутрішньої ідентифікації України початку ХХІ ст. стали
вислови «Україна — не Росія» (Л. Кучма) й «Україна — це Європа» (Революція Гідності),
що були реакцією на полярні твердження-орієнтири, привнесені ззовні в український інформа-
ційний простір і підхоплені частиною еліти, яка трактувала Україну в контексті економіко-
490