Page 513 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 14. Націєтворення в умовах гібридної війни: виклики, втрати, здобутки

західноукраїнської ідентичності (совєтський міф про бандерівщину), зовніш-
ньополітична орієнтація на Росію, що для чверті населення краю переходить у
бажання жити в спільній державі (однак переважно разом з рештою України, а
не відокремлено);
— західноукраїнська ідентичність: вірність національній мові і традиції, па-
ростки національного (але значною мірою також тіньового) капіталу, неприй-
няття комуністичного режиму і сучасних лівих, панування міфу про споконвіч-
ну окремішність та боротьбу за національну незалежність України, ставлення до
Донбасу та інших південно-східних областей як до української, але зрусифікова-
ної території, якій «треба допомогти», а до Галичини як до опори українства в
6
Україні, зовнішньополітична орієнтація на Європу .
Дихотомія їхнього перманентного поборювання за рівень впливу на форму-
вання поступу модерної української нації й забезпечувала незмінну актуальність
дискурсу «двох Україн»: регіональні ідентичності вагомо впливали на форму-
вання політичної культури як електорату, так і його обранців, гостро ставлячи
питання досягнення суспільного консенсусу щодо стратегічних проблем майбут-
нього українського проєкту.
Колосальна історіографія навколо дискусії з М. Рябчуком про доречність
7
формулювання «дві України» унаочнювала протягом років не лише наявність
об’єктивних проблем в українському націєтворенні та роз’єднаність еліт, а й не
завжди вдалі пошуки компромісної платформи нового суспільного договору. Не-
8
безпідставні зауваження науковців, зокрема Н. Погорілої , про стереотипність
і безперспективність іншування, безпідставність і недалекоглядність дискусії на
рівні з’ясування, хто кращий — Захід чи Схід, та А. Колодій про те, що є теми,
«жартувати з якими небезпечно» , не лише публіцисти, а й політикум та сус-
9
пільство, на жаль, проігнорували.
Тим часом умовний (за словами М. Рябчука — метафоричний) навпільний по-
діл України став не стільки відображенням реального етнокультурного й цивіліза-
ційного поділу, скільки віддзеркаленням поляризації української політичної систе-
10
ми, заточеної на західний і східний геополітичні вектори . До подій осені 2013 —
6 Колодій Антоніна. Український регіоналізм...
7 Дискусія в часописі «Критика» й поза ним стала невід’ємною частиною сучасного
українського дискурсу про етнонаціональні й регіональні ідентичності. Див.: Рябчук Ми-
кола. Дві України: реальні межі, віртуальні війни. Київ: Критика, 2003; Рябчук Микола. Дві
України. Критика. 2001. Ч. 10. URL: http://krytyka.kiev.ua/articles/s4-10-2001.html; Грицак
Ярослав. Чи варто штовхати під руку? Поступ. 2001. 16—17 січ. URL: http://postup.brama.
com/010116/9_9_2.html; Грицак Ярослав. Перетягування України. Форум. Критика. 2001.
4 лип. Актуальний зріз див.: Рябчук М. Долання амбівалентності...
8 Погоріла Наталія. Регіональні поділи в Україні: кілька заперечень проти дихото-
мії «Схід-Захід». Незалежний інтернет-ресурс «Діалог». Рубрика «Проєкт «Украина».
29.06.2004. URL: http://dialogs.org.ua/ru/material/full/2/1332
9 Там само. С. 71.
10 Степула Н. Дві України? Три України? Одна Україна? URL: http://www.radiosvoboda.
org/content/article/1952233.html; Коцарев О. Мої чотири України з тисяч можливих. Україн-
487