Page 14 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

ще більш значущим і небезпечним його елементом виявився робітничий рух,
зміцнений марксистською теорією в безлічі її інтерпретацій від поміркованих
європейських соціал-демократичних до російських ліворадикальних. Капіта-
лістична Європа, власне, була вагітна революціями: соціальними і національно-
демократичними.
Перша світова війна з мільйонами жертв та випробуваннями на межі люд-
ських можливостей стала потужним каталізатором революціонізування. Вона
справила визначальний вплив на ХХ сторіччя, що з політичного, ментального та
ціннісного погляду розпочалося саме нею. Визнанням цього факту стали різнома-
нітні метафори та епітети, якими її визначали. Один з найвідоміших дослідників
італійського фашизму Е. Джентіле, маючи на увазі поштовх, наданий нею станов-
ленню тоталітаризму, назвав її апокаліпсисом сучасності, а Г. Манн — «матір’ю
катастроф століття». Дійсно, технологічна революція кінця ХІХ ст. подарувала
надію на наближення «прекрасної епохи», однак з не меншим натхненням, аніж
новітні засоби пересування, зв’язку, медичного обслуговування, розваг (досить
згадати кінематограф) — власне, все те, що в рази підвищувало якість життя, —
європейці вигадували й новітні засоби знищення, зокрема масового. Кілька кра-
2
їн, досягши, як думалося, вирішальної переваги сил, рухалися до катастрофи .
Для мислителів епохи це не було таємницею. Йшлося лише про час, місце і привід.
Згідно з міркуваннями В. Леніна та його концепцією імперіалізму як вищої
стадії капіталізму, найуразливішою ланкою була Росія. Дім Романових, пишно
відсвяткувавши в 1913 р. 300-річній ювілей, демонстрував імперську велич, вод-
ночас програючи на низці геополітичних майданчиків. Після Російсько-япон-
ської війни 1904—1905 рр. гальмування імперської інерції стало очевидним.
Однак офіційний дискурс, стиль життя та думання, закладені в епоху Петра і роз-
винені Катериною ІІ (яку через те й назвали Великою), не встигали змінюватися
відповідно до викликів часу.
Петровська модернізація вочевидь змінила Росію, але стосувалися ці зміни
передусім її верхівки. Звичка до балів, розкішного світського життя, вояжів до
європейських столиць і монарших дворів вимагала грошей, а отже — нових ма-
єтків з сотнями й тисячами кріпаків. Втративши близько пів мільйона підданих
під час завойовницьких воєн, 12-мільйонна Росія перетворилася на найбільшу
континентальну імперію всіх часів. Петро І змінив «серцевий ритм» Росії, а зго-
дом — і її систему травлення. Ненаситний імперський шлунок вимагав усе но-
вих земель, нових підданих, нової величі. У 1721 р. — з наданням Петру титулу
імператора — розпочався новий розділ в історії не лише Росії, а й низки країн і
народів Європи та Азії. Чиновництво, що як правляча верства осмислювало себе
в категоріях цивілізаційної й культурної вищості колонізаторів, відповідним чи-
ном вибудовувало свої стосунки з «ущасливленими» російським підданством
завойованими тубільцями.
2 Див.: Перша світова війна 1914—1918 рр. і Україна. Українські землі у центрі цивіліза-
ційної кризи. Київ, 2015.
12