Page 19 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 1. Історичний контекст становлення модерної України та феномен Української революції

мічного зв’язку. Не хочеш відокремлюватися? Тоді вибач, за мене не вирішуй, не
11
думай, що ти маєш «право» на федерацію» . Не менш затято РСДРП(б) крити-
12
кувала ідею національно-культурної автономії .
Тож, погоджуючись із правом націй на самовизначення, більшовики не рату-
вали за створення незалежних національних держав. Радше навпаки — бажали
їх об’єднання і централізації на засадах інтернаціоналізму. Отже, йшлося про ба-
нальну маніпуляцію одним з найбільш дієвих гасел у революційній ситуації, що
назрівала. Одночасне проголошення тез про необхідність «найбільш повного, у
тому числі й організаційного, злиття, а не тільки зближення робітників гнобленої
нації з робітниками гноблячої нації» , з одного боку, і визнання прерогативи
13
на створення самостійної національної держави лише за великоруською нацією
та проголошення РСДРП партією «марксистів усіх національностей Росії», з
іншого, пояснювалося просто: більшовики змагалися за симпатії прихильників
Бунду та українських соціалістів, меншовиків та есерів. Еволюція гасел, які вису-
вали більшовики в національному питанні, була реакцією на динаміку національ-
но-визвольних рухів на окраїнах Російської імперії. Намагаючись використати
їх у своїх інтересах та спертися на їхній потенціал, В. Ленін корегував акценти
програми більшовиків у національному питанні, тримаючи руку на пульсі подій.
Не йшлося про жодну принциповість чи відповідність комуністичній теорії, від-
бувалося банальне використання чужих гасел заради власного приходу до влади.
Як цілком слушно зауважує Г. Єфіменко, «Ленін фактично у кожній праці
з національного питання згадував про Україну, а, приміром, при підготовці …
реферату «Імперіалізм та право націй на самовизначення» занотовував: «Про-
14
будження національних рухів на Сході Європи (Україні після 1905)…» . Інакше
кажучи, то була не лише реакція на наявні суспільні настрої, а й спроба скласти
програму дій з урахуванням можливого їх розвитку» .
15
«Ми вимагаємо свободи самовизначення, тобто незалежності, тобто свобо-
ди відокремлення пригноблених націй не тому, що ми мріяли про господарське
роздроблення або про ідеал дрібних держав, а, навпаки, тому, що ми хочемо ве-
ликих держав і зближення, навіть злиття, націй, але на справді демократичній,

11 Ленін В.І. С.Г. Шаумяну. 6 грудня 1913 р. ПЗТ. Т. 48. Київ, 1974. С. 230. Принципове
несприйняття федералізації було цілком відверто артикульовано більшовиками на етапі роз-
гортання Російської революції, зокрема в статті Й. Сталіна «Проти федералізму», де він на-
голошував: «Федералізм в Росії не розв’язує і не може розв’язати національного питання…
Федерація не задовольняє і не може задовольнити інтересів демократії». Див.: Сталін Й.В.
Твори. Пер. з рос. вид. Т. 3: Березень—листопад 1917 р. Київ, 1947. С. 29.
12 Її В. Ленін вважав найвитонченішим і тому найбільш шкідливим проявом націоналізму.
13 Ленін В.І. Матеріали до реферату «Імперіалізм і право націй на самовизначення».
ПЗТ. Т. 27. Київ, 1972. С. 414.
14 Там само. С. 412.
15 Єфіменко Г. Еволюція української радянської державності. Відносини держави, сус-
пільства і особи під час створення радянського ладу в Україні (1917—1938 рр.). Т. 1. Київ,
2013. С. 306—307.
17