Page 23 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 1. Історичний контекст становлення модерної України та феномен Української революції

російського народу. Частиною малоруського племені загальноруської нації в кон-
тексті цієї доктрини вважалися також буковинські, галицькі та закарпатські укра-
їнці. Єдиним прийнятним шляхом вирішення проблеми роз’єднаності східно-
слов’янських племен вважалося звільнення «під’яремної Русі» від чужинського
панування, яке стало підосновою експансіоністських настроїв початку ХХ ст.
Українське питання отримало певне відображення у стратегічних планах сві-
тових держав (Німеччини й меншою мірою Австро-Угорщини). Напередодні та
під час Першої світової війни воно розцінювалося ними як чинник послаблення
(розвалу) Російської імперії.
В революційних ситуаціях початку ХХ ст. в Російській імперії українське пи-
тання відігравало доволі помітну роль, врешті піднявшись до рівня політичної
проблеми, стрижнем якої стала ідея створення власної державності. Втім, україн-
ський національно-визвольний ідейний потенціал розвивався в контексті загаль-
норосійського революційного руху і залишався багато в чому залежним від нього
не лише організаційно, а й концептуально. До початку революції більшість рево-
люціонерів вважали, що остання вирішить національне питання, так би мовити,
автоматично. Зречення Миколи ІІ, крах імперії Романових, прихід до влади Тим-
часового уряду й стрімка дестабілізація політичної ситуації в провінціях стали
першими віхами епохи доленосних потрясінь, що зрештою невпізнанно змінили
етнополітичну карту світу.
Наступні розділи присвячені кільком надзвичайно насиченим подіями
рокам в історії України, коли постала перша у ХХ ст. українська державність.
Спочатку у вигляді автономного утворення, згодом — самостійної держави. За-
працювали соціальні ліфти, сформувався прошарок професійних українських
політиків. Виникли українські армія, церква та освіта. Суспільство випробувало
чимало варіантів облаштування свого життя — від анархії та демократичної все-
дозволеності до авторитарного режиму. У 1917 та кількох наступних роках укра-
їнці набули болючого, проте повчального досвіду державотворення. Майбутні
покоління у своєму прагненні до самостійності отримали історичне підґрунтя,
так чи інакше апелюючи до подій, потрясінь, звершень 1917—1921 рр., що було
проявом історичної тяглості.
Сучасні історики називають цей період Українською революцією. Це яви-
ще — складне та багатогранне — впродовж десятиліть перебувало на вістрі по-
літичної та гуманітарної дискусії, і лише нині, підходячи до 100-річчя її верхньої
межі, українське суспільство зі значною мірою об’єктивності намагається відпо-
вісти на низку важливих питань, що є системотворчими в ціннісній системі ко-
ординат сучасного українства.
Навряд чи тогочасні події — аж ніяк не лінійні за напрямом і змістом —
вдасться пояснити звичними термінами. Українська революція — це не тільки і
не стільки процес зміни політичних режимів, як трансформації суспільної свідо-
мості. Не кожна зміна влади, не кожне падіння монархії, розпад імперії та про-
голошення незалежності є революцією. У випадку України термін «революція»
21