Page 22 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

тичних партій на практиці. Насправді для налагодження повноцінного зворотно-
го зв’язку між політичними силами України, що перебували в стадії становлення,
та їхнім потенційним електоратом (соціальною базою) не вистачило історичного
часу — в умовах воєнних дій ті кілька місяців, що відвела історія на усталення полі-
тичного простору та передвиборчі перегони, змогли ефективно використати лише
партії руйнування (такі як більшовицька). Проблему неготовності суспільства до
етапних змін, власне, його невідповідності викликам доби, годі применшувати.
З перших кроків Української революції гостро постало питання підтримки
державотворчих амбіцій українців рештою етнічних громад українських губер-
ній, передусім росіянами, поляками та євреями.
В епоху революційних потрясінь ідеї визволення українців з-під імперсько-
го ярма заволоділи думками широких верств інтелектуалів. Можливим шляхом
досягнення цієї мети називали війну чи революцію (національне повстання),
які вважалися реальними лише за умови закордонної підтримки. Виснажлива
Перша світова війна була сприйнята окремими українськими лідерами (зокре-
ма, Д. Донцовим) як передвісник національного визволення. Націоналісти були
впевнені, що в разі поразки Росії Австро-Угорщина і Німеччина будуть змушені
вирішити «українське питання», причому безперечно на користь України .
26
Практична апробація політичних доктрин припала на часи найжорстокі-
ших потрясінь, кривавих світової та громадянської воєн, революцій, кількох
хвиль воєнних інтервенцій, на тлі яких, власне, і розгорталися Українська ре-
волюція та національно-визвольні змагання. Саме в таких обставинах ідеї «бу-
дителів нації» проходили перевірку на життєвість, в результаті якої деякі з них
було безжально відкинуто.
Фатальну роль в українській історії відіграла та обставина, що українське
питання безпосередньо залежало від результатів Першої світової війни: це була
не пересічна локальна проблема, а питання світової ваги, в якому була зацікав-
лена низка політичних гравців першої величини. Росія й Австро-Угорщина на-
лежали до ворогуючих блоків, і кожна з монархій претендувала на ту територію
етнічної України, що перебувала поза межами її впливу. Оскільки абсолютна
більшість європейських державних діячів вважала український народ «неісто-
ричним» / «недержавним», його етнічні території перетворилися на розмінну
монету у воєнному протистоянні імперій Романових, Габсбургів і Гогенцоллер-
нів. Українське питання виступило потужним фактором міжнародної історії, але
не як проблема самовизначення українців, а як «камінь спотикання» на шляху
експансіоністських планів світових імперій, які претендували на українські етніч-
ні землі для власного звеличення. Росія з її одіозною тріадою «Православ’я. Са-
модержавство. Народність» відстоювала існування «общерусской» національ-
27
ної ідентичності, в якій білорусам та малоросам відводилася роль бічних гілок
26 Див.: Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. Київ, 1993.
27 Великороси в цій тріаді посідали найвищу сходинку, що, власне, і було суттю велико-
державницької ідеології.
20