Page 17 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 1. Історичний контекст становлення модерної України та феномен Української революції

стала на шлях незворотних конституційних перетворень, більшовицька органі-
зація набула чималого досвіду політичної дії в умовах парламентаризму (фракція
РСДРП Державної думи Російської імперії). Тоді ж В. Леніну стало зрозуміло:
за наявних темпів соціально-економічного зростання в найближчій перспекти-
ві Росія не наздожене країни класичного капіталізму, а більшовицька партія не
прийде до влади парламентським шляхом. Одержимість комуністичною ідеєю,
як з’ясувалося згодом, виявилася не менш потужним чинником історії, ніж со-
ціально-економічні процеси.
Внаслідок низки криз і провальних міжнародних кроків на початку 1917 р.
Російська імперія перебувала на межі краху. Майбутній «вождь світового проле-
таріату» визнав момент цілком слушним для того, щоб узяти владу на постімпер-
ських просторах у свої руки. Ленінський план збройного повстання, геніальний у
своїй простоті, був реалізований завдяки фатальному збігу історичних обставин
наперекір усім теоретичним висновкам основоположників марксизму. Величез-
ну частину публіцистичної (в радянські часи її називали теоретичною) спадщини
В. Леніна становили праці, в яких детально, по кроках було розписано алгоритм
здійснення перевороту. Після захоплення влади ленінський план комуністично-
го будівництва кілька разів зазнавав тактичних змін, залишаючись незмінним у
своїй стратегічній меті — побудові комунізму у світовому масштабі.
Більшовиків так званої старої гвардії складно було запідозрити в корисли-
вих мотивах. Переважна їхня частина прийшла у революцію за переконаннями.
В шерегах партії їх об’єднувала непримиренна ненависть до «тюрми народів»,
сліпа віра в цивілізаційну місію пролетаріату та його передового авангарду —
більшовицької партії. У 1917 р. вони захоплювали владу не заради портфелів у
Тимчасовому уряді і не для того, аби стати господарями дач навколо Петергофа.
Влада їм була потрібна, щоб, скориставшись нею як фігуральною архімедовою
підоймою, перевернути світ, змінивши назавжди еволюційний хід історії. Про-
летарська революція у світовому масштабі — стадіальний стрибок — комунізм
упродовж життя двох-трьох поколінь — такими були амбіції В. Леніна та його
найближчого оточення.
Не менш амбітною, хоча й суперечливою і відкритою до кон’юнктурних змін
була програма більшовиків щодо надзвичайно актуального в імперії національ-
ного питання.
6
Після доволі прискіпливого обговорення в програмі «партії свідомого
пролетаріату» (як назвав РСДРП на ІІ з’їзді патріарх російської соціал-демо-
кратії Г. Плеханов) 1903 р. найближчим політичним завданням було названо
повалення царського самодержавства і заміну його демократичною респу-
блікою, конституція якої серед іншого забезпечила б «широке місцеве само-
врядування; обласне самоврядування для тих місцевостей, які відрізняються

6 Найгостріші аспекти національної складової програми, зокрема право на самовизна-
чення націй, обговорювали на вечірньому засіданні ІІ з’їзду РСДРП 30 липня (12 серпня)
1903 р., питання сфери застосування національних мов — вранці 31 липня (13 серпня).
15