Page 20 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

16
справді інтернаціоналістській базі, немислимій без свободи відокремлення» .
Завдяки таким висловлюванням та періодичним компліментам у бік гноблених
народів коло прихильників більшовиків зростало. Г. Єфіменко має рацію, коли
зазначає: «Попри відсутність активних дій зі сприяння національному рухові та
певні суперечки з представниками української соціал-демократії з національного
питання, більшовикам у дореволюційний період вдалося створити собі ореол та-
кої політичної сили, яка з-поміж інших загальноросійських партій найбільш ло-
яльно ставилася до національних прагнень українців» . Втім, не слід забувати,
17
що за всієї показної лояльності до національних прагнень українців та інших на-
родів зміна декларованого (не плутати з реальним) ставлення більшовиків — уже
не як маргінального радикального руху, а як правлячої політичної сили, — що
відбулася в січні 1918 р., коли радянська Росія була проголошена федеративною
республікою, була цілком органічною.
Знадобився не один рік революційних потрясінь, які докорінно змінили ет-
носоціальну тканину постімперських просторів, аби прихильники більшовиків в
Україні усвідомили їхні справжні наміри. За цей час українці, за словами І. Лися-
ка-Рудницького (він казав про «мало не одну ніч»), перетворилися з «малоро-
сів» на «національно свідомих українських патріотів і потенційних “сепаратис-
тів”» . Переоцінити складність цієї трансформації важко.
18
Розвиток українського політичного мислення відбувався, за образним ви-
значенням М. Кармазіної, між «молотом» і «ковадлом» двох наймогутніших
імперій сучасності, які уміло насаджували ідеї меншовартості та шкідливості
19
національно-визвольних рухів як таких . Наприкінці ХІХ ст. у загальних рисах
окреслився ліберально-самостійницький напрям бачення майбутнього України.
Більше симпатій здобув ліберально-федералістський напрям, який виступав за
перебудову Росії на засадах федералізму і конституціоналізму (октябристи, про-
гресисти, кадети, українці-кадети). Федеративна ідея стала панівною в україн-
ських інтелектуальних колах завдяки М. Драгоманову та О. Шульгину, які вказу-
вали на існування спільних стратегічних інтересів з Росією і, що найважливіше,
результативність федеративного устрою в міжнародній практиці.
Націонал-демократи виступали за створення національної державності як
найбільш адекватного засобу реалізації національного «я». Консервативне кри-
ло націоналістичного руху (ідеолог М. Міхновський) посилалося на втрачені в
добу Б. Хмельницького права українців. Радикали на чолі з Д. Донцовим запере-

16 Ленін В.І. Революційний пролетаріат і право націй на самовизначення. ПЗТ. Т. 27.
Київ, 1972. С. 60.
17 Єфіменко Г. Еволюція української радянської державності. Відносини держави, сус-
пільства і особи під час створення радянського ладу в Україні (1917—1938 рр.): кол. моногр.
Т. 1. Київ, 2013. С. 307.
18 Лисяк-Рудницький І. Четвертий універсал та його історичне значення. Історичні есе.
Т. 2. Київ, 1994. С. 6.
19 Кармазина М.С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ — по-
чаток ХХ століття). Київ, 1998. С. 338.
18