Page 129 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 4. Перша олігархічна республіка: зліт і падіння

ватися й політичні сили, які її очолили, — «помаранчеві». Протилежний табір
став називатися «біло-синім», також за кольором політичної символіки.
22 листопада опозиційні лідери у повному складі — В. Ющенко, Ю. Тимо-
шенко, О. Мороз, А. Кінах — виступили із заявою про системну фальсифікацію
владою результатів другого туру виборів. У цей же день позачергова сесія Київ-
ради висловила недовіру Центрвиборчкому, звернулася до парламенту з вимо-
гою не визнавати результати підрахунку голосів і зобов’язала Київську державну
адміністрацію та міліцію забезпечити належні умови для проведення масових
акцій, тим самим протесту вже на етапі розгортання надавалися формальні ле-
гітимні засади.
У відповідь на дії опозиції у ЗМІ була розповсюджена спільна заява від Ге-
неральної прокуратури, МВС та СБУ, у якій зазначалася готовність протидіяти
загрозам конституційного ладу (тобто до силового придушення протестів). На-
голошувалося, що результати виборів має визначати не вулиця, а Центрвиборч-
ком. Однак вже за кілька годин керівництво СБУ дезавуювало свою участь у цій
заяві, а заступники міністра оборони України на пресконференції дали зрозуміти,
що армія не братиме участі у розгоні акцій протестів. Увечері голова Верховної
Ради В. Литвин заявив, що парламент не дасть дозволу на впровадження у країні
надзвичайного стану, якщо виконавча влада зважиться на цей крок. Він також ви-
словився за проведення антикризової зустрічі між В. Януковичем, В. Ющенком і
представниками Конституційного та Верховного судів України. Але потужнішу
відповідь на погрозу застосування сили дали звичайні громадяни, які збиралися у
центрі столиці. Якщо вранці 24 листопада містечко налічувало 250 наметів, то уве-
чері їх вже було 400. Комендантом табору став народний депутат Р. Безсмертний.
Масові виступи протесту листопада-грудня 2004 р. були зумовлені низкою
причин. Курс на консолідацію влади в руках Президента, актуалізований з кін-
ця 1999 р., мав у суспільстві своїх прихильників та опонентів. Знову звернемося
до міркувань В. Горбуліна: «Мені здається, що у другий президентський термін
Леонід Данилович дуже часто вдавався до автократичної форми правління, од-
ноосібно ухвалював багато рішень, особливо кадрових, які завдали його репу-
тації непоправної шкоди» . Подібну думку, але з іншими акцентами висловив
35
радник Президента А. Гальчинський: «Майдан повстав не безпосередньо проти
Л. Кучми. Він виступив проти бюрократичного свавілля, яке у масовій свідомості
36
не могло не асоціюватися з чинною на той час владою, з чинним президентом» .
Шалений тиск, який влада чинила на опозицію протягом передвиборчої кам-
панії, формував у громадській думці побоювання, що провладний кандидат у
випадку своєї перемоги перетворить його на основний інструмент управління.
Страх за майбутнє посилювало й те, що передвиборча кампанія показала відсут-
ність балансу сил у владі. Виникало відчуття, що на усіх владних рівнях — від міс-
цевої адміністрації до Конституційного суду — відбувається ручне управління з
35 Горбулин В. С. 226.
36 Гальчинский А. Записки советника Президента. Киев, 2013. С. 101.
103